Це роман про покоління «світлого смутку і обережної радості» – людей, народжених в 1960-х роках, в очах яких “тепле літо цвіло” і водночас у чиїх грудях «зяяла діра». Дія відбувається у колі сучасних інтелектуалів, яких об’єднують заплутані особисті стосунки, спогади про дитинство та юність у радянському Києві. Друзі здійснюють подорож до місць “хронотопних зламів”, і в Чорнобильській зоні їм вдається позбутися того, що їх давно мордувало.

Оповідь ведеться під супровід ностальгійних «мельодій» 1960-х, до речі, рядки з пісні «На долині туман», дали назву роману.