Ключові клапани
Бумажная книга | Код товара 921309
Yakaboo 4/5
Автор
Павел Коробчук
Издательство
Видавництво Старого Лева
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
320
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый

Все о книге Ключові клапани

«Ключові клапани» — художня історія Незалежності, книжка про дружбу і зраду, славу і звинувачення, хворобу і любов, музику й мужність. Це життя чотирьох шкільних друзів, кожне з яких є варіантом розвитку країни. Зрештою, герої мають знову зібратися для розкриття больових точок минулого, для початку нового кругообігу...

Характеристики
Автор
Павел Коробчук
Издательство
Видавництво Старого Лева
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
320
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый
Рецензии
  •  
    Про покоління 90 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Ця книга - гімн втраченого покоління 90-х, людей, які були ще дітьми у рік проголошення Незалежності України.
    Сюжет — це історія чотирьох друзів — Яна, Юри, Дена і Віти. Одного дня вони разом ідуть з музичної школи й зустрічають дивну процесію з труною... У той день ховають велику імперію піонерських галстуків та тотального контролю. Проте в той день, ще ніхто не розуміє, як жити далі, без правил та відсутності нової системи.
    Фактично доля кожного героя — це маленька історія незалежності. Ці люди рефлексують, згадуючи своє дитинство, а відповідно, намагаючись хоч якось побудувати своє життя в теперішньому.
    Насправді, проблема, яку підняв Павло Коробчук неймовірно глибока, але про неї чомусь не дуже прийнято говорити у суспільстві в цілому, а в літературі зокрема.
    Ці діти 90х — індивідуалісти та егоїсти. Вони бачили, як їх батьки намагалися виживати, їдучи на заробітки, шукаючи кращої долі й не дуже зважаючи на дітей, які в цей час мали б перебирати модель поведінки.
    Як пише сам автор: “Мені здається, що батьки не могли нам в принципі дати орієнтири сучасного світу. Вони були замкнені в своєму радянському, застарілому вже на початку дев’яностих вихованні, і не могли навчити нас, навіть несвідомо, навіть своєю поведінкою, ставленням, вказівками, навчити того, що нам варто робити у цьому вільному посткомуністичному суспільстві”.
    Таким чином у нас виросло покоління людей, які хочуть заробити на такий-сякий власний комфорт, але не думають глобально, на перспективу. А тим більше, не думають про розбудову держави. Багато цих людей бояться відповідальності, їх не навчили бути щасливими, їх навчали виживати.
    І усі, як один, діти 90х шукають себе. Але щоразу натрапляють на спіраль, яка чомусь скручуюється досередини.
  •  
    Бо ким би ми не були, перш за все ми - люди. 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Ви коли-небудь бачили відео на якому дикого звіра, що поневолювали з дня його народження, випускають на свободу?
    Як він зігнувшись біжить у дику природу, де діють нові закони, де за своє життя потрібно боротись; як він оглядається назад аби вкотре переконатись, що за ним не йде дресирувальник і що це не частина циркового номеру; як зупиняється аби подивитись на минуле життя, штучно створене і кероване кимось.
    Саме така асоціація виникає у мене, коли читаю про 1991 рік - рік проголошення незалежності.
    Зрештою, неймовірно влучно передає той стан, емоції та настрої Павло Коробчук у своєму романі.
    Та розгубленість, нерозуміння ситуації і безпорадність, що зненацька застають головних героїв у дитинстві постійно супроводжують їх у подальшому житті.
    Кризові стани країни та кризові стани героїв часто накладаються і дають зрозуміти якими кволими є люди, що не звикли відстоювати свою думку, не звикли боротись.
    Зрештою, що ж тут дивного? Попередні покоління не привчили їх до цього. Вони не мали змоги керувати життям, вони постійно перебували в кайданах. Перш за все свого страху відповідальності.
    І, коли їх розірвали, звичка дихати за чиїмсь наказом нікуди не зникла.
    Просто зріс рівень тривожності і увімкнувся простий інстинкт самозбереження.
    Читаючи "Ключові клапани" постійно перебуваєш у дивному стані суміші розпачу та бунтарства.
    Чітко прослідковуються вони і в психотипах головних героїв.
    Як на мене, то країну по праву можна назвати п'ятим головним героєм.
    За її долю так само хвилюєшся, як і за чотирма іншими.
    Вона постійно змінює вектори, показуючи читачу свій непростий характер.
    Та найбільш щемкий та символічний момент наприкінці книги, де друзі збираються у повному складі аби виконати обіцянку, яку дали одне одному у дитинстві, коли ще так багато значило просто пообіцяти.
    Нетривалий момент але він так чітко прочитується: незалежно від політичної ситуації, незалежно від набутого досвіду чи майбутніх сподівань найбільшою цінністю є взаємозв'язок одне з одним.
    Бо ким би ми не були, де б не ставили галочки і скільки б неправильних доріг не обирали, перш за все ми Люди.
Купить - Ключові клапани
Ключові клапани
120 грн
Есть в наличии
 

Рецензии Ключові клапани

4/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Про покоління 90 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Ця книга - гімн втраченого покоління 90-х, людей, які були ще дітьми у рік проголошення Незалежності України.
    Сюжет — це історія чотирьох друзів — Яна, Юри, Дена і Віти. Одного дня вони разом ідуть з музичної школи й зустрічають дивну процесію з труною... У той день ховають велику імперію піонерських галстуків та тотального контролю. Проте в той день, ще ніхто не розуміє, як жити далі, без правил та відсутності нової системи.
    Фактично доля кожного героя — це маленька історія незалежності. Ці люди рефлексують, згадуючи своє дитинство, а відповідно, намагаючись хоч якось побудувати своє життя в теперішньому.
    Насправді, проблема, яку підняв Павло Коробчук неймовірно глибока, але про неї чомусь не дуже прийнято говорити у суспільстві в цілому, а в літературі зокрема.
    Ці діти 90х — індивідуалісти та егоїсти. Вони бачили, як їх батьки намагалися виживати, їдучи на заробітки, шукаючи кращої долі й не дуже зважаючи на дітей, які в цей час мали б перебирати модель поведінки.
    Як пише сам автор: “Мені здається, що батьки не могли нам в принципі дати орієнтири сучасного світу. Вони були замкнені в своєму радянському, застарілому вже на початку дев’яностих вихованні, і не могли навчити нас, навіть несвідомо, навіть своєю поведінкою, ставленням, вказівками, навчити того, що нам варто робити у цьому вільному посткомуністичному суспільстві”.
    Таким чином у нас виросло покоління людей, які хочуть заробити на такий-сякий власний комфорт, але не думають глобально, на перспективу. А тим більше, не думають про розбудову держави. Багато цих людей бояться відповідальності, їх не навчили бути щасливими, їх навчали виживати.
    І усі, як один, діти 90х шукають себе. Але щоразу натрапляють на спіраль, яка чомусь скручуюється досередини.
  •  
    Бо ким би ми не були, перш за все ми - люди. 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Ви коли-небудь бачили відео на якому дикого звіра, що поневолювали з дня його народження, випускають на свободу?
    Як він зігнувшись біжить у дику природу, де діють нові закони, де за своє життя потрібно боротись; як він оглядається назад аби вкотре переконатись, що за ним не йде дресирувальник і що це не частина циркового номеру; як зупиняється аби подивитись на минуле життя, штучно створене і кероване кимось.
    Саме така асоціація виникає у мене, коли читаю про 1991 рік - рік проголошення незалежності.
    Зрештою, неймовірно влучно передає той стан, емоції та настрої Павло Коробчук у своєму романі.
    Та розгубленість, нерозуміння ситуації і безпорадність, що зненацька застають головних героїв у дитинстві постійно супроводжують їх у подальшому житті.
    Кризові стани країни та кризові стани героїв часто накладаються і дають зрозуміти якими кволими є люди, що не звикли відстоювати свою думку, не звикли боротись.
    Зрештою, що ж тут дивного? Попередні покоління не привчили їх до цього. Вони не мали змоги керувати життям, вони постійно перебували в кайданах. Перш за все свого страху відповідальності.
    І, коли їх розірвали, звичка дихати за чиїмсь наказом нікуди не зникла.
    Просто зріс рівень тривожності і увімкнувся простий інстинкт самозбереження.
    Читаючи "Ключові клапани" постійно перебуваєш у дивному стані суміші розпачу та бунтарства.
    Чітко прослідковуються вони і в психотипах головних героїв.
    Як на мене, то країну по праву можна назвати п'ятим головним героєм.
    За її долю так само хвилюєшся, як і за чотирма іншими.
    Вона постійно змінює вектори, показуючи читачу свій непростий характер.
    Та найбільш щемкий та символічний момент наприкінці книги, де друзі збираються у повному складі аби виконати обіцянку, яку дали одне одному у дитинстві, коли ще так багато значило просто пообіцяти.
    Нетривалий момент але він так чітко прочитується: незалежно від політичної ситуації, незалежно від набутого досвіду чи майбутніх сподівань найбільшою цінністю є взаємозв'язок одне з одним.
    Бо ким би ми не були, де б не ставили галочки і скільки б неправильних доріг не обирали, перш за все ми Люди.
  •  
    Була впевнена, що подружимось, але ні... 66% пользователей считают этот отзыв полезным
    Якось розминулись ми з цією книгою, зовсім. Це ніби дивишся п'єсу і розумієш, що події відбуваються драматичні, але нічого не відчуваєш, зовсім. Не співпереживаєш персонажам, жодному з них. Дивишся, бо віддав гроші за квиток, та й іти посеред вистави негарно, особливо з першого ряду.

    Про сюжет. Автор переповідає нам історію життя 4 шкільних друзів - Яна, Віти, Дена та Юри. Стартуємо ми з їх 5 класу, а точніше - з 24 серпня 1991 року - першого дня Незалежності нашої країни, коли наші друзі бачать, як містяни ховають символічну труну Радянського союзу.

    Не важко здогадатись, що основні життєві віхи наших героїв співпадатимуть з буремним шляхом становлення нашої країни. Багатообіцяюче так? Я теж так думала, бо сама - дитя 90х і розраховувала, що на кожній сторінці буду вигукувати “Точно! Так і було!”. Але не склалось. Зараз поясню чому.

    Буду чесною - автор правдоподібно змальовує тодішні часи: і неспокійні 90-ті, і всі подальші мітинги, революції і, власне, життя за вікном, яким ми живемо зараз. Але все це тоне в такому морі пафосу і картонності!

    По-перше, діалоги. Мені після кожної стрічки хотілось кричати, як у Станіславського: “Не вірю!”. Ну, не будуть двоє підлітків-домушників, які залізли в чужу хату, перебираючи барахло, проголошувати пафосні промови про володарів пірамід. Не буде радянський роботяга, від якого йде дружина, закидати їй монологи про Ахілесові п'яти і філософську сторону кохання!
    А в деяких місцях різні персонажі говорять практично одними і тими ж фразами, майже дослівно! Чому запам'ятала? Бо в обох випадках це були любовні сцени.

    По-друге, авторські філософські вставки між цими таки діалогами. Стільки непотрібного, нагромадженого тексту, у якому губиться сама думка, яку хотіли передати. Чесно, поки я дочитувала абзац від початку до кінця, я втомлювалася ловити цю думку у безкінечній кількості повторів. І знову ж таки, автор вкладає ці слова у вуста персонажам, яким це геть не пасує.

    Я дуже хотіла, щоб мені ця книга сподобалась та й очікування були позитивні, але ні...
  •  
    М'яч
    "Ключові клапани" роман молодого українського поета і письменника Павла Коробчука. Виходячи з назви роману звертаємо увагу на слово «клапани» чому саме це слово в назві, адже в самому романі воно згадується лише раз, мається на увазі клапани двигуна? Тоді чому не має порівняння країни з механізмом, натомість маємо багато музичних алюзій. Тому така назва роману залишається не зрозумілою. По сюжету все просто, через долю чотирьох друзів, розповідається історія незалежності України, починаючи від 24 серпня 1991 року до сьогодні. Тема в загальному цікава, тільки саме виконання посереднє, за задум четвірка, а ось виконання на трійку. Читаючи самий текст підкрадається відчуття, що ну ось не віриш авторів, ніби не може бути так в реальності, ніби текст відірваний, і діалоги дивні. Головна думка роману, це те що історія повторюється, що ми весь час ходимо по колу, а найгірше те, що ми не робимо висновків із своїх помилок, і тут погоджуюсь з автором. Текст насичений вдосталь пристойними цитатами, а щодо метафор то тут все доволі посередньо. Щодо виконання, то книга якісна, друк хороший, обкладинка дуже сподобалася, дякую видавництву. В підсумку маємо історію незалежності України в долях чотирьох друзів і в 320 сторінках.
 
Характеристики Ключові клапани
Автор
Павел Коробчук
Издательство
Видавництво Старого Лева
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
320
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
Шрифт
Noto Serif
Тираж
2000
ISBN
978-617-679-656-5
Вес
350 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Украинская литература
Литература по периодам
Современная литература