Клавка
Бумажная книга | Код товара 931619
Yakaboo 4.2/5
Автор
Марина Гримич
Издательство
Нора-Друк
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
336
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
135х205 мм
Переплет
Твердый

Все о книге Клавка

Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.

Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.

Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Читать полное описание
Свернуть
Характеристики
Автор
Марина Гримич
Издательство
Нора-Друк
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
336
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
135х205 мм
Переплет
Твердый
Рецензии
  •  
    Обов'язково до прочитання! 75% пользователей считают этот отзыв полезным
    Досі вважаєте, що #укрліт - це нудно? Тоді вам обов'язково треба прочитати цю книгу.

    "Клавка" - це не лише історія про любовний трикутник. Це роман, в якому реальні події сумнозвісного Пленуму 1947 року зображені крізь призму сприйняття "маленької людини".

    Життя звичайної секретарки, доньки ворогів народу Клавки зводиться до рутини "дім-робота".

    Перше - це комірчина в комунальній квартирі, одна пара латаного-перелатаного взуття "на всі випадки життя", напівголодне існування в оточенні людей, тіла і душі яких скалічила війна, та незавидна доля "старої дівки".

    Друге - це мистецьке середовище поетів, письменників, критиків, які ведуть повоєнну українську літературу у "світле майбутнє" соціалізму. Для Клавки ці люди - справжні небожителі. Ними вона щиро захоплюється та, попри свій атеїзм, мало не молиться на них.

    Літературне життя повоєнного Києва зображене настільки яскраво, що почуваєшся ніби всередині 3Д-фільму. Тут і легендарний столичний РОЛІТ, і душевні письменницькі посиденьки на ірпінських дачах, і запеклі літературні дискусії, і навіть Пленум 1947 року, на якому громили українських авторів.

    Рильський, Малишко та інші письменники в цій книзі - не застиглі портрети класиків зі шкільних підручників української літератури, а живі люди зі своїми слабкостями.





  •  
    Як тебе не любити, Києве 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Книга однозначно варта уваги. Це моя перша книжка Марини Гримич і вже хочеться ознайомитись і з іншими творами авторки, бо в "Клавці" відчувається величезна любов до свого міста, його історії та увага до деталей, яких у книзі зібрана величезна кількість. Звісно, книжка має глибокий зміст і ідею, а не саме лише копирсання у побуті післявоєнного Києва.
    Головна тема тут - життя і творчість письменників в роки після війни, їх стосунки із партією та організація і проведення Пленуму, де над кимось мають однозначно розправитись за вказівкою партії та скорегувати діяльність письменників відповідно до пронагандичних засад радянського союзу. Читаючи все це просто не віриться, що в таких умовах все ще лишались люди, які хотіли творити і працювали на ниві української літератури, - настільки все тоді було проти здорової прогресивної творчості.
    На фоні цього описується життя молодої секретарки Спілки письменників України - Клавки, яка повернулася з евакуації і живе в підвалі, куди її виселили з її власного житла, разом з інвалідом війни та старенькою жіночкою з прошарків інтелігенції. Клавка товаришує з письменниками, їздить з ними на дачі (боже, як все мило описує Гримич! перед очами з'являються майже реальні дачні деталі тих часів) та опиняється в несподіваному для себе любовному трикутнику. І з-поміж усього цього здається, ніби вона не розуміє глибини всього, що коїться довкола... Аж до фінальної сцени, яка б'є читача по голові і змушує його, як і головну героїню, все ж заглибитись у жах післявоєнного життя...
Купить - Клавка
Клавка
167 грн
Есть в наличии
 

Рецензии Клавка

4.2/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Обов'язково до прочитання! 75% пользователей считают этот отзыв полезным
    Досі вважаєте, що #укрліт - це нудно? Тоді вам обов'язково треба прочитати цю книгу.

    "Клавка" - це не лише історія про любовний трикутник. Це роман, в якому реальні події сумнозвісного Пленуму 1947 року зображені крізь призму сприйняття "маленької людини".

    Життя звичайної секретарки, доньки ворогів народу Клавки зводиться до рутини "дім-робота".

    Перше - це комірчина в комунальній квартирі, одна пара латаного-перелатаного взуття "на всі випадки життя", напівголодне існування в оточенні людей, тіла і душі яких скалічила війна, та незавидна доля "старої дівки".

    Друге - це мистецьке середовище поетів, письменників, критиків, які ведуть повоєнну українську літературу у "світле майбутнє" соціалізму. Для Клавки ці люди - справжні небожителі. Ними вона щиро захоплюється та, попри свій атеїзм, мало не молиться на них.

    Літературне життя повоєнного Києва зображене настільки яскраво, що почуваєшся ніби всередині 3Д-фільму. Тут і легендарний столичний РОЛІТ, і душевні письменницькі посиденьки на ірпінських дачах, і запеклі літературні дискусії, і навіть Пленум 1947 року, на якому громили українських авторів.

    Рильський, Малишко та інші письменники в цій книзі - не застиглі портрети класиків зі шкільних підручників української літератури, а живі люди зі своїми слабкостями.





  •  
    Як тебе не любити, Києве 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Книга однозначно варта уваги. Це моя перша книжка Марини Гримич і вже хочеться ознайомитись і з іншими творами авторки, бо в "Клавці" відчувається величезна любов до свого міста, його історії та увага до деталей, яких у книзі зібрана величезна кількість. Звісно, книжка має глибокий зміст і ідею, а не саме лише копирсання у побуті післявоєнного Києва.
    Головна тема тут - життя і творчість письменників в роки після війни, їх стосунки із партією та організація і проведення Пленуму, де над кимось мають однозначно розправитись за вказівкою партії та скорегувати діяльність письменників відповідно до пронагандичних засад радянського союзу. Читаючи все це просто не віриться, що в таких умовах все ще лишались люди, які хотіли творити і працювали на ниві української літератури, - настільки все тоді було проти здорової прогресивної творчості.
    На фоні цього описується життя молодої секретарки Спілки письменників України - Клавки, яка повернулася з евакуації і живе в підвалі, куди її виселили з її власного житла, разом з інвалідом війни та старенькою жіночкою з прошарків інтелігенції. Клавка товаришує з письменниками, їздить з ними на дачі (боже, як все мило описує Гримич! перед очами з'являються майже реальні дачні деталі тих часів) та опиняється в несподіваному для себе любовному трикутнику. І з-поміж усього цього здається, ніби вона не розуміє глибини всього, що коїться довкола... Аж до фінальної сцени, яка б'є читача по голові і змушує його, як і головну героїню, все ж заглибитись у жах післявоєнного життя...
  •  
    Ви її ще не читали? Зробіть це просто зараз! 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    "Клавка" — це епоха. Радянська повоєнна епоха соцреалізму, яка цікавить мене, в першу чергу, для пояснення причинно-наслідкових зв'язків. Чому люди поступали так, як поступали? Що ними керувало? Які настрої панували, які цінності переважали. І основне - чому?

    Головна героїня Клавка — дочка "врага народа", яка повністю, здавалося б, пристосувалася до нової післявоєнної дійсності ( 46-47рр). Працює машиністкою у Спілці письменників УРСР, навчилася співіснувати із системою. Вона обирає поміж двох залицяльників: письменником-початківцем фронтовиком, типовим радянським дон-жуаном та солідним урядовцем головою ЦК. Звісно, вона розуміє переваги одруження з чиновником і можливо вона так і зробить...

    Книга цікава найбільше описами літературного процесу в Україні загалом, та в Києві зокрема. Сюжет закручений навколо сумнозвісного Пленуму 1947, який був однією із ланок боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Добре помітно, що пані Марина Гримич опрацювала дуже багато архівних матеріалів, і саме цим твір є цінний. Згадано багато документів, літературних подій ( наприклад, постанова про закриття часописів “Звєзда” і “Лєнінград”, критика роману Яновського "Жива вода", життя письменників у РОЛІТі, Ірпінських дачах та ін.).
    У творі згадуються імена таких письменників, як Малишко, Рильський, Довженко, Бажан,Гончар, Тичина та багато інших.

    Книжку я не читала на одному диханні, але завжди чекала вечора, щоб продовжити. Головна героїня не викликала у мене особливої прихильності, але й відрази не було. Я була до неї рівнодушною, хоча я часто розуміла її внутрішній світ. Клавка (героїня) стала для мене збірним образом того всього незрозумілого у післявоєнний період, що викликало дуже багато запитань.
  •  
    епікфейл 2019-го 75% пользователей считают этот отзыв полезным
    Перше, що потрібен знати той відважний, який вирішить читати «Клавку», що це – не художній роман про молоду Клавку, яка опинилася у любовному трикутнику. Це збірка нудних архівів спілки письменників часів розквіту культа однієї криваво-вусатої особистості, яку Гримич витягла з якихось нафталінових підвалів, ретельно отряхнула від пилу та винесла на світло. Це також збірка ідеологічно перевірених вступних слів до творів шкільної літератури, які пояснюють, що саме й як повинен зрозуміти учень з прочитаного. Ці дві збірки дбайливо перемішані геніальним редактором, чому геніальним, тому що йому (чи їй), цьому відважному чоловіку (чи відважній жінці) довелося у цю зубодробітєльну суміш додати також голісінький скелетик (без пари кінцівок) любовної історії тої самої Клавки, ім’ям якої цей літературний кадавр був названий. І він (чи вона) справився(-лась)! Але наприкінці, коли до стосику папірців додали ще 10-сторінкове ессе про страшну нелюдську долю київських інвалідів війни, редактор(ка) запив(-ла) та пішов(-шла) собі геть у нірвану. «Робіть що хочте, хлопці, я пас, я ем ту олд фо ол віс ви розумієте що». Тож випускаючий редактор просто пришпилив це ессе у кінець отриманого роману промисловим степлером і змахнув піт з чола.

    Тож, якщо відкинути всі ці ретельно, до літери, перенесені протоколи засідань, монологи перевіряючих та списки представлених на підвищення та зниження зарплатні, залишається історія Клавки, доньки ворогів народу, яка працює друкаркою у РОЛІТі (спілці робітничої літератури) та підпрацьовує у однієї поетки на дому. Там вона зустрічає свій перший кут трикутника – молодого майбутнього прозаїка Б., який повернувся з війни і вже готовий у новий бій – за свідомість робітничого класу, ще нічого не написавши. Б. лише разочок провів Клавку до дому ввечері, а вона вже запланувала, як одружиться із ним.

    Аж тут її посилають підвезти протоколи до секретаря спілки А., який надиктовує їй листа, двічі каже «о, ви посміхнулися» і все, Клавка вже подумки вийшла заміж за нього! Вже вирішила, скільки кімнат буде у їхньому будинку і як буде прасувати йому сорочки вечорами після театру.

    «Ванька лише сказав Маньці “привіт”, а вона подумки вже вийшла заміж та народила трьох дітей». Це рівнесенько той самий випадок!

    Але тут Б. провів її додому ще раз! А вона вже спецпайок від А. розподіляє на тиждень серед сусідів. Що робити? Звісно, що писати новий список! Вади, переваги, спецпайок – про нього особливо забувати не тре. Власне, на цьому увесь конфлікт любовного трикутника вичерпаний. На другий зустрічі відповідальний секретар А. запросив Клавку до ресторану, на третій – вручив обручку і сказав, що вони одружуються. Чому? Тому що Гримич так вирішила, шо не ясно?

    Роман «Клавка» дійсно надзвичайне чтиво. Надзвичайне у своїй абсолютній невідповідності ані анотації, ані жанру, ані темі. Єдине, що там варто прочитати, так це те саме ессе про інвалідів у кінці. Щоправда, воно практично жодного відношення до Клавки не має, але як окремий завершений твір-мініатюра заслуговує на найвищий бал.
  •  
    Назад до укр літ 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Про "Клавку" Марини Гримич я багато чула після Книжкового Арсеналу-2019. Книжку розбирали, як гарячі пиріжки.

    Мене підкупило перед читанням, що це наче і художка, але вписана в реальні історичні події.

    В центрі історії — Клавка, секретарка у Спілці письменників України. Розумна і мила, але майже стара діва за канонами того часу — їй уже 26 років.

    На роботі вона друкує під диктовку офіційні і неофіційні листування Спілки письменників України з Центральним Комітетом Компартії. Тому краще за інших знає закулісся сумнозвісного Пленуму ЦК, який став у 1947 році по суті, точкою розгрому українських письменників за недостатню відданість лінії партії.

    А ще вона підпрацьовує друкаркою в РОЛІТі, тобто кооперативі "Робітник літератури". Це зведений в 30х роках спеціально для літераторів житловий будинок на Леніна, 68. Зараз — вулиця Богдана Хмельницького.

    Інтелігенція жила в РОЛІТІ, писала там, ходила одне до одного на чарочку, пошепки обговорювала на кухні лінію партії.

    І через Клавку, за задумом, передається атмосфера того часу. Творчості, але й страху. Моди на розгромну критику колег, але тому, що таку дали установку згори.

    Попри таку класну задумку книжка мені не сподобалась.

    По-перше, місцями монотонно і нудно. Не знаю, що для читача може бути гірше. Я згубилась серед уривків виступів письменників на Пленумі, яких у тексті дуже багато. І замість того, щоб скластись у портрет епохи, вони просто грузять, розсіюють фокус уваги.

    По-друге, любовна лінія перетягнула на себе акценти. Трохи мильна, трохи драматична, щось таке. І хоч у фіналі стає ясно, для чого її так розжовували. Мені здається, можна було більше говорити про щоденне життя, про побут, а не любов. Хіба що любов краще продає книжки...

    Одним словом, "Клавка" — точно не дурна книжка, точно цікава по-своєму. Щонайменше, за задумом.

    Але мабуть просто не моя література, не мій стиль. Якби знати — я би її не починала.
  •  
    Улюблений укрсучліт 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    "Клавка" Марини Гримич - сучасний український роман, який виділяється на фоні інших прочитаних мною романів українських авторів.

    Неодмінно хочу продовжити знайомство із творчістю авторки. Цього разу читала її вперше і уже пригледіла собі кілька її романів.

    В центрі сюжету книги - двадцятишестирічна дівчина-сирота, донька "ворогів народу" Клавка, яка мешкає у тісній кімнатці в одному з будинків повоєнного Києва. Працює секретаркою Спілки письменників, а більшість свого вільного часу проводить у славнозвісному письменницькому будинку - Роліті.

    Книга мені дуже сподобалася, передусім тим, що персонажі живі і зовсім не картонні, їм співпереживаєш, за їхню долю вболіваєш. По-друге - неймовірно цікава тема - життя письменників за радянської влади, труднощі і поневіряння, які супроводжували український літературний процес у ті важкі часи. Дуже гарно передана атмосфера столиці, знесиленої війною. Ну, а життєві поневіряння і душевні переживання головної героїні гармонійно вписалися у основу роману і лише його посилили, як на мене.
  •  
    РОЛІТ і любов в одній книзі 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Роман "Клавка" зацікавив мене одразу, оскільки він - про повоєнну літературну Україну, будинок РОЛІТ, Пленум 1947 року, любовний трикутник, українські письменники... Бажання скоріше прочитати книгу лише посилилось.
    Авторка майстерно підходить до зображення повоєнного Києва, з усіма його вулицями та провулками, скверами та комунальними квартирами. Чого тільки вартий Євбаз! Мені, як представнику зовсім іншого покоління, було дуже цікаво читати подібні описи та уявляти себе на місці подій.
    Неймовірно те, що письменники, про яких ми звикли читати в школі, в романі постають зовсім в інакшому вигляді - як звичайні люди зі своїми переживаннями. Гострий на слівце Андрій Малишко, Максим Рильський (якого на Пленумі 1947 року критикували разом з Яновським). Дуже зворушливі епізоди з дружиною Максима Тадейовича, яка постійно за нього хвилювалась.

    Все написане вище вплетене в основну сюжетну лінію, де головна героїня - стара дівка Клавка, працює секретаркою у Спілці письменників. В житті Клавки відбуваються події, як і на любовному фронті, так і в побуті. Сама того не очікуючи, вона потрапляє в любовний трикутник між молодим письменником та працівником ЦК. Єдине, що мені не сподобалось - незрозуміла кінцівка. Хотілося б дізнатись, чим закінчиться особисте життя Клавки.

    А загалом, рекомендую книгу всім фанатам української літератури!
  •  
    Укрліт - не нудно! 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    "Клавка" сучасної української письменниці Марини Гримич - це роман, що відродив мою віру в сучасну українську літературу. Просто не можу перестати її рекомендувати усім і кожному, а мене ж, як людину, що вивчала в університеті українську мову і літературу, доволі часто просять порадити щось хороше і сучасне, і наше. Так от, рекомендую. Читайте "Клавку".
    Роман розповідає про події сорокових років минулого століття. Сирота Клавка ділить своє помешкання з багатьма іншими сусідами, бо батьківську квартиру відібрала "совєцька" влада - вони ж бо у неї вороги народу. Клавці важко, не завжди є що поїсти, що одягти, але після війни було важко майже всім. Та їй, можна сказати, і пощастило: вона працює секретаркою у Спілці письменників України, а тому має змогу спілкуватися з живими легендами, як от Максим Рильський, Андрій Малишко та інші постаті, яких ми з вами вивчали у школі і бачили лише на портретах у хрестоматіях. Авторка сама походить із родини письменників і тому добре знає особливості літературного процесу, відчувається, що ця тема їй не чужа і не байдужа. Дуже атмосферно, емоційно, красиво написана книга.
  •  
    Атмосферна книга 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Це перший роман Марини Гримич для мене, але, здається, не останній.
    Адже манера її письма та викладу теми дуже і дуже мені імпонує. Авторка приділила велику увагу атмосфері та побуту повоєнного Києва, Києва, про який я, насправді, знала не на стільки багато.
    Тобто так, я знаю, що від Хрещатика після війни залишилась 1 будівля (ну якщо рахувати будівлю філармонії – дві), я знаю, що його відбудовували, в тому числі, велика кількість полонених німців, але це було якось «історично». А завдяки цій книзі я ніби побачила це – руїни Хрещатику, німців, що їх розбирають, старі будівлі на бульварі Хмельницького, комуналки, Євбаз, будинок РОЛІТу, річку Либідь не в бетонному рукаві. Київ, який залишився на старій кінохроніці та світлинах – і тепер в моїй уяві, завдяки цій книжці.
    Було дуже цікаво почитати та поринути в цю атмосферу, на стільки вона була незвичайною для мене. Ну і дуже сподобалось, що, завдяки роботі головної героїні, корифеї української літератури сприймаються тепер як реальні, живі люди, а не як бронзові монументи. Захотілось перечитати, а може й перший раз прочитати Малишка, Тичину, Рильського, знайти когось менш відомого, але згаданого пані Гримич.
    Два моменти лише мене збентежили в цій книзі і, навіть. Здалось, що буде друга частина. Це, по-перше, не явна розгромність «розгрому». Тобто судячи з історії – в 47 дійсно був розгром української літератури, але судячи із текстів, які наведені в романі – критика як критика, нічого особливого «вказівка партії – критикувати», і самі письменники це сприймають не аж занадто особисто (так, за єдиним виключенням. Яким – вже спойлери). І, по-друге – незрозумілість фіналу любовної лінії. Кого ж все-таки обере Клавка? Сподіваюсь другій книзі бути!
  •  
    повне розчарування 50% пользователей считают этот отзыв полезным
    Взявшись читати книгу, була у гарному передчутті - повоєнний Київ, Пленум письменників України, про який я нічого не знала і тому прочитавши анотацію була в передчутті цікавої історії, і історія дівчини, якій не везло в особистому житті, а тут раптом прийшлося вибирати між двома.
    В деяких місцях книгу проковтувала - було досить цікаво і динамічно, в деяких читала через силу - нудно і монотонно, але по мірі того, як книга підходила до свого завершення, уявляла, що ось там - в самому кінці, як у якомусь гостросюжетному детективі, усе стане на своє місця і все "вистрелить" На жаль, нічого подібного. Закінчення немає, питання залишаються без відповідей, сюжет - без закінчення. Чому на Пленумі письменників був розгром українського письменництва - з книги не зрозуміло. Ні передумов, ні причин. Просто цитування виступів ораторів і думки з цього приводу героїв твору. Причини цього розгрому як і його наслідки для мене залишились невиясненними, тому потрібно буде вивчити це питання в іншій літературі. Що сталося далі з головною героїнею Клавкою - теж не зрозуміло. Людина, за яку вона вирішила вийти заміж, як виявилося, кохала колись її матір, але чому це так вразило Клавку аж до оціпеніння - так і не зрозуміло. Чи то був її батько - бо з роману цього не ясно? Єдине, що мені сподобалось - це опис повоєнного Києва і Ірпеню - тут дійсно ніби проживаєш всередині і все це бачиш і відчуваєш, настільки соковито і колоритно виведено і місця, і дух. Все інше - сюжет з Пленумом, Клавчиним життям - вирвані з якоїсь історії: оповіді без початку і кінця, які по прочитанню залишають питання - ну? це все? так а далі ж що? Тому перегорнувши останню сторінку відчула тільки досаду від витраченого часу.
  •  
    Клавка
    Не можу сказати, що книга Марини Гримич "Клавка" взагалі не сподобалася, але я очікувала набагато більшого.
    Перш за все, варто відмітити, що авторка дуже детально висвітлила проведення пленуму письменників 1947 року, де під критику потрапили багато талановитих українських письменників, зокрема Максим Рильський. Як вона сама зазначає, що переглянула багато архівів, щоб уся інформація та стенограми були точними.
    Дуже вразила мене сцена, де влада почала виселяти інвалідів війни, так званих "самоварників" до спеціальних інтернатів. Це ще раз доводить жорстокість післявоєнних років.
    Сама історія Клавки, секретарки і друкарки в будинку письменників, мене не дуже вразила, здалася незакінченною. Любовний трикутник був занадто передбачуваний для мене. Але сама цікава для мене сцена була - це похід до ресторану. Гарно описане обслуговування "верхівки", страви, які там подавалися. Оскільки то був час дефіциту, то гречка і котлета по-київськи були вершиною тогочасної ресторанної кухні.
    Отож, загалом книга цікава, тим паче, що частина персонажів реальна, але мені не вистачило завершеності історії.
  •  
    Книга, що потребує продовження
    "Клавка" Марини Гримич вийшла б нудним канцелярським докладом, якби не її головна героїня - секретарка Спілки письменників. Вона має критичне мислення, власну думку і почуття гумору. Клавці не чуже все людське, тобто жіноче. Світ, у якому вона живе - номенклатурно-творчий. Адже це світ письменників. І його атмосферу авторка передала бездоганно. Посиденьки і балачки, пісні тих часів і елементи побуту…
    Але між письменниками постійно йде гризотня, бо влада натравлює їх один на одного. Тому національне і буржуазне вбачається навіть там, де його немає. І це сумно. Особливо якщо порівнювати з нашим часом, коли нездорова критика теж зустрічається нерідко. Тим, хто невпевнений у собі, притаманна заздрість. Можливо, вона більше керує людьми, ніж вказівки зверху.
    У Клавки цікаво розвивається особисте життя. Ближче до кінця книги починають проявлятися загадкові моменти. Втім, на них немає остаточної відповіді. Рішення головної героїні теж не озвучене. Все це вимагає продовження книги.
    Вона закінчується дуже драматичною сценою, що стоїть як противага світові, в якому Клавка жила досі. Ось вона реальність. Жорстока.
  •  
    це реальний епікфейл 2019 року
    Книга, яка входила до списку BBC. книга, яка в 2019 році розліталася як гарячі пиріжки, бо стала новинкою книжкового арсеналу. Але в мене так і залишилося, для себе, невирішене питання - як подібна книга потрапила до списку BBC?
    Отже, Клавка. Вона секретарка в Спілці письменників у Києві. дія відбувається в 1947 році, в повоєнному місті. вона також має підробіток - працює машиністкою в письменниці, яка живе в письменницькому будинку РОЛІТ, тож і на роботі, і поза нею крутиться в письменницькому середовищі.
    Але прочитавши більшу половину книги, я дійшла висновку - в книзі абсолютно нічого не відбувається. там є Клавка і якісь "кавалери", з якими вона потрапила, у так би мовити, любовний трикутник. вона сама той трикутник вигадала, сама в нього повірила і сама від нього ж і мучилася. шукала якісь плюси і мінуси в тих "кавалерах", подумки народжувала їм дітей. хоча з першим "кавалером" її зв"язувало лише те, що він провів її додому, а з другим те, що він сказав їй про усмішку. Це по-перше. по-друге. це ніякий не художній роман, а якась збірка архівів. питання - для чого то всьо в романі?? і єдина емоція яку викликала в мене ця книга - навіщо я витратила на неї час?
    Підсумовуючи все сказане, скажу одне, - якщо у вас є можливість сходити до книгарні, де можна книгу погортати, не купуючи, то йдіть і читайте останні десять сторінок.
 
Характеристики Клавка
Автор
Марина Гримич
Издательство
Нора-Друк
Язык
Украинский
Год издания
2019
Количество страниц
336
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
135х205 мм
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
Тираж
1500
ISBN
978-966-688-040-9
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Украинская литература
Литература по периодам
Современная литература