Легко читається, щось нове. Чи навпаки, шось старе і забуте, бо сучасне має вже інший стиль. Ця доленонса шафа.. і як завжди, починаємо цінувати тоді, коли втрачаємо. Єдиний мінус на 2026 рік - згадка росіянської літератури, але треба памʼятати рік написання твору. Але при цьому не забули згадати про знищення украінського і свободи слова. Дійсно гарна історія на пару вечорів (кому і на один буде). Рекомендую)

Для мене ця книжка - про життєві вибори і кохання, що зводить з розуму, можливо навіть одержимість. Я співпереживала персонажам, але кожному лише до певної межі, бо після довших роздумів не покидає відчуття, що вони самі свідомо робили згубний вибір і неухильно його трималися, хоча все могло б бути інакше. Питання лише в тому, хто робив цей вибір дійсно свідомо, а кого конкретно поплавило. Бажання читати другу частину про 10 років потому з’явилося одразу, бо як би я не погоджувалась з діями однієї героїні, все ж мені її шкода і хочеться знати, що ж було далі. Бо кінець книги натякає на те, що все було не зовсім так, як вона розказувала, а пам'ять витіснила травматичний досвід, з яким зараз працюють психотерапевти, а усвідомлюючи те, що все було набагато гірше, аж морозець пробігає по шкірі. Загалом, цікавість до сюжету з'являється десь після 40% книги

Є такі книжки, які читаються легко, про них говорять «на одному диханні». Зазвичай, їх беруть почитати для відпочинку, аби переключити увагу, в перерві між «серйозними» книжками. «Ґудзик» - одна з таких легких, приємних книжок. Я прочитала її протягом дня. Приблизно до середини це була просто непогана книжечка, але з одного моменту (не буду спойлерити) я захопилась і вже не змогла відірватись, поки не дізналась всі подробиці. І ось тут я б піднесла книжку вище, ніж «легке чтиво», як мені здавалось спершу. Тому що це історія про любов, вірність, одержимість, довіру, справедливість. Цей список можна ще доповнити, але краще зробіть це самі і прочитайте її. Щиро рекомендую.