Ця книжка стала продовженням для мене теми Зеленого Клину, яку розпочала “Тигроловами” Івана Багряного. І була рада, що з точки зору історичних подій нашому сучаснику, автору Максиму Бутченко, вдалося у повній мірі передати той дивовижний світ Далекосхідної України. Цікаво, що роман написаний від першої особи, дівчини Тетяни, хоча автор є чоловіком. Проте він зміг правдиво передати складний і особливий світ героїні, її попереднє життя. Сюжет насичений, в певній мірі карколомний, хоча місцями і трохи наївний (методи спілкування головної героїні з потенційними злочинцями). Буття Тетяни “прокидається” із тривалого одноманітного сну після трагічного випадку у буремний 1918-ий рік, події якого є тлом розвитку подій. Очевидно, що ще в житті дівчини з’являється молодий чоловік, з яким її життя зміниться. Разом з тим, актуальним постає і питання її національної ідентичності, хто вона, хохолка, українка чи малороска? (Не забуваємо, що події роману відбуваються у тогочасному Зеленому Клині, осередку українців на іншому кінці Євразії). Як на мене, ось тут автор і не розвинув цієї ідеї, попередньо згадавши її. Разом з тим не вистачило і розуміння надзвичайних здібностей героїні, про які була згадка, але так і не з’явилася доцільність цього явища. І хоч події у романі відбуваються насичено та непередбачувано, інколи ритм сюжету переривався діалогами як з мильних опер, малозмістовними та повільними. Книжка читається швидко і легко, але завдяки історичному фону читач буде пам’ятати про неї довго.