Анастасія Нікуліна "Завірюха". Прочитана. Це були просто американські гірки. То напруга, то наче відпускає, то подвійна напруга. А в кінці відбувся просто емоційний вибух. Історія нам розкаже про кохання Завірухи і звичайної дівчини Лесі. Здавалося б що тут особливого. Але Завірюхи - це ті хто спілкуються лише думками і не мають емоцій. Ну майже. Але ось так одного разу зустрівши Лесю, Яр розуміє, що вона єдина. Скільки всього їм пережити доведеться. Але воно того варте. Світ прописаний цікаво. Його уявляєш в найменших деталях. (Володар Шляху, Вічник...це просто треба читати.) Тут навіть є трохи детективу. Але зовсім трішки. Хоча коли здогадуєшся про деякі дрібниці... Короче кажучи це перше знайомство з автором. І воно вдале. Так за вікном літо, але це мені не завадило відчути історію. Але навпаки, хоч трохи охолонути від спеки за вікном. Я пишу і досі емоції не згасають. Струсонуло мене в емоційному плані добряче. Я плакала і сміялась. Актуальні теми: дружба,кохання, вірність, закони, віра. Наприкінці скажу, що ця історія наче казка, але із вкрапленнями реальності. "Завірюха" тепер одна з улюблених книг. Однозначно буду продовжувати знайомство із творчістю автора. Дякую Yakaboo за можливість тримати книгу в руках. Рекомендую книгу від щирого серця!

"Завірюха" - це підліткове фентезі, хоча я б так не розділяла, адже мені, дорослій, дуже сподобалося. Продуманий і незвичний світ богів, точніше духів, стосунки між ними - це одна сюжетна лінія. А друга - це класичне українське село. Здається, аж бачу оті біленькі хатинки під стріхами, і між ними гурт дівчат, що йдуть на вечорниці. А ще - оті завірюхи, що не є погодним проявом, а окремим народом з надзвичайною силою, які традиційно стримують свої почуття. І яка ж тут гарна лінія кохання головних героїв (без банальщини). Захопливо, і читається дуже легко.

Перше моє знайомство з авторкою відбулося,коли я прочитала "Сіль для моря". Я настільки закохалася у її стиль, що одразу вирішила почитати ще щось. І натрапила на цю книгу. Прочитала її швидко, але враження були зовсім різними. На скільки Анастасія Нікуліна може писати різноманітно! У цій книзі не було непередбачуваних подій чи гострої динаміки. Тут було багато кохання, спокою та боротьби за право кохати. Завірюхи -старий та славетний рід, який нездатний кохати, вони приховують свої почуття, подружку(по-нашому дружина) обирають не самі. І тут стається щось дивне, адже один із Завірюх, до того ж ще й син їхнього голови, закохується у людську дівчину ,без якої не баче сенсу жити. Вона навчає його любити та любить також усім серцем, а він вигадує план, як забрати з собою кохану, щоб її прийняти. Чи потрібно йти на перекір всьому роду? І чи будуть вони щасливі разом? Безмежно вдячна Анастасії Нікуліній за такий чудовий опис самобутньої української культури (до речі, багато нового дізналась з міфології). У книзі розповідається про українське село, традиції, розваги. Та найголовніше те, що кожен має право кохати та отримувати любов навзаєм. Книга варта прочитання! Але потрібно орієнтуватися на вік, бо в деяких моментах розповідь здавалась занадто милою.