Після прочитання цієї книги, я не можу точно визначитися, що мені більше подобається - проза чи поезія Сергія Жадана. І перше, і друге залишається в пам'яті, торкається струн душі і справляє незабутнє враження. Роман "Ворошилоград" жорсткий, реалістичний та меланхолійний водночас. Головний герой Герман дізнається про несподіваний відїзд свого брата за кордон. Проте він залишає стару автозаправку, яку намагаються "віджати" предствники незрозумілих структур. І от герой постає між своїм минулим та майбутніи. Повертається до міста свого дитинства та юності, де на нього чекають давні знайомі та друзі. Треба зробити вибір - повернутися до звичного життя чи все ж таки щось змінити. Така неспішна манера оповіді, відсутність напруги, місцями просто дивовижні речі, незвичні герої та навіть відкрита розв'язка робить цей твір неймовірним та магічним. Мені дуже сподобавмч роман. Чомусь він у мене асоціюється з теплим літнім вечором, коли сонечко сідає за обрій і все навкруги завмирає і готується до ночі, щоб відпочити від денної спеки.