Якщо ви досі наївні в уявленні про природу людини, то треба взятись за цей роман нобелівського лауреата. Якби зняли будь-який суспільний контроль, якби люди усвідомили, що можна абсолютно безкарно робити що забажаєш… Такі експерименти вже відбувались протягом усієї історії людства. Homo sapiens як неорганізована і напрочуд жорстока істота в своїй більшості проявляла себе і під час військових конфліктів, і в концтаборах, і у відділеннях поліції-міліції, і у зонах позбавлення волі… Отже, про сюжет цієї пародії. Острів, де вимушено нема дорослих. На перших сторінках «прикумарив» важкуватий опис природи цього острова – де який «….камінь під промінням з якого боку розмістився поблизу лагуни, що…» - наче зі старих добрих шкільних диктантів. Літак з дітьми чоловічої статі кудись летів і або скинув їх, або підбили той літак... Куди доставляли цих дітей 6-12 років так і незрозуміло. На стор.17 говориться, що пілот щось про ядерну бомбу говорив… Під питанням залишилося і чим вони загострювали свої списи або ж яким чином погасили пожежу. Ясно лише, що хлопці пишаються, що вони англійці. В непростих умовах вони беруться на початках за організацію побуту, дисципліну, розподіл обов’язків. Діляться на «суспільство» поливальників і хранителів вогню, які будують житло-накриття. Експозиція може віщувати нам екзотичні пригоди, важку боротьбу маленьких дітей проти стихії, оду мужності, напористості, відвазі, згуртованості; швидке дорослішання героїв, хеппі-енд, пригодницьку робінзонаду тощо. На щастя, це не так. Виникає закономірний конфлікт лідерів. Вікова нездатність усвідомлювати індивідуальну відповідальність за спільну справу. Банально діти не можуть вирішити де і як правильно ходити в туалет, тож роблять це де заманеться. Бажання принести щось у жертву аби не було страшно перед темрявою, обрати прикольного невимогливого, але обов’язково придуркуватого ватажка. Спихнути відповідальність на когось. Серед галасливих маленьких героїв виділяються четверо: РАЛЬФ – ясноволосий у шкільному светрі, сірій сорочці, з чубом. Старший 12 років. Розвинені кремезні плечі і лагідний погляд. Плаває з 5 років – його навчив батько-морський офіцер. Діти обрали його на початку ватажком, бо в нього був ріг-мушля і вмів палко виступати. В дитинстві багато читав книжок, але лише які для хлопчиків. Вірить та іншим передає впевненість, що його тато припливе і їх всіх порятує. На свій вік достатньо «сознатєльний». РОХА (принизливе прізвисько, у фільмах він також «Хряк» або «Хрюша») – товстун в окулярах з дихавицею. Його виховувала тітка-кондитерка і окуляри він носив від 3-х років. Тато помер. Боягузництво намагається компенсувати розумом. ДЖЕК МЕРИДЬЮ – зухвалий командир «хористів». Антагоніст. У плащі, в шапочці з золотою кокардою. Високий, худий, обличчя з ластовинням зморщене, але розумне. Ясно-блакитні очі. Злий юний геній. САЙМОН – хорист, що непритомніє. Балакучий. Худорлявий. В шапці. Чорне пряме цупке волосся. Найбільш співчутливий, неконфліктний. Активний, працьовитий. В експозиції нічого не віщує, що він зіграє якусь вагому роль. Дивно, але пародія тут не для сміху (пародія мається на увазі на «Кораловий острів» 1857 р.). Читається легко – багато діалогів без глибинного філософського змісту. Поняття «Володар мух» з’являється доволі несподівано без попереджень на стор. 212. Чим завершиться своєрідна «республіка ШКІД» можна здогадатися по відомій історії з бунтівниками «Баунті», що утворили на якомусь острові свою колонію. На «Володаря мух» можна було б написати ще одну пародію, де дітям, наприклад, вже більше 15 років, і як частина з них мають кримінальне минуле. Там і до чорної комедії рукою простягнути. Проглянув "для закріплення матеріалу" дві екранізації – 1963-го і 1990-го рр. Перша дуже близька до друкованого першоджерела. У версії 1990 р. серед сценаристів і сам Ґолдінг, але це вже стрічка-імпровізація. Тут замість хористів американські діти-кадети. Хлопці тут на 4-5 років старші від тих, які у чорно-білій версії 1963 р. І вихователь тут живий, але перебуває в мареві. Задоволеність від прочитаного 8 балів.

В сюжеті розповідається про те, як літак зазнає авіакатастрофи на безлюдному острові. З живих залишаються лише хлопчики, які були пасажирами літака. Що це були за хлопчаки, куди вони летіли, скільки їх було на борту і скільки дітей вижило, в книжці так і не вказується. Відомо лише, що їм було від шести до тринадцяти років. І от коли діти опиняються на безлюдному острові, їм доводиться пристосовуватись до його умов, вони обирають собі головного і встановлють правила. Спершу все йде, начебто, добре, але серед хлопчиків є два лідера, які починають між собою конкурувати. Змагання за лідерство та боротьба за владу, в результаті призводить до хаосу, жорстокості і трагічних подій. Це психологічний трилер, який розповідає, як людина може змінюватись без цивілізації, коли немає законів і правил. Як вона себе поводить потрапивши у критичну ситуацію. Людина, яка довго перебуває у взаємодії з дикою природою, сама стає частиною цього дикого світу, у неї викривляється свідомість, затьмарюється розум. У книжці також є значні недоліки. Наприклад, мені не зрозуміло чому неповнолітні діти летіли без дорослих. Я прекрасно розумію задум автор, але хотілося б більшої логічності. Багато подій описується дуже абстрактно, без персоналізацій і конкретики, через що доводиться перечитувати по декілька разів, щоб зрозуміти про що йдеться. Ну і нарешті назва книжки. Термін «володар мух» тут згадується лише раз і я б не сказала, що він має настільки важливе значення для сюжету, хоча, можливо, це такий психологічний термін, який звичайним людям не зовсім зрозумілий.

Твір дуже відомий. За що зробив відомим і свого автора. В романі присутня двозначність. Тому любителям пошукати прихований зміст і контекст - саме воно. А також прийде до смаку і шанувальникам антиутопій. Тому два зайця - одним твором. За цей роман Голдинг отримав, врешті-решт, Нобелівську премію. Хоча шлях у твору був важким. Багато відмов від видавництв. Але визнання прийшло. І неабияке. Твір введений в шкільну програму багатьох шкіл. Голдинг в багатьох творах схиляється до християнського мотиву. Цей твір - не виняток. Тут навіть якесь протистояння християнства і язичництва. Поклоніння, принесення в жертву... І це все в таборі малих дітлахів. Жорстокості там хоч відбавляй. Але розкривати всі карти не буду. Краще почитайте... Хоча такий собі "хепі-енд" все ж таки буде. Можна цей твір зрівняти з бочкою меду та з полоником дьогтю. Саме полоником, бо ложки - малувато. Книга захоплює відразу. Велика частина твору припадає на опис острова. Навіть більша частина. Це не дивно, бо автор спочатку вивчав природознавство. Це і далось взнаки. Спочатку це захоплює, але потім вже починає набридати. Хотілося б більше про героїв, про живих істот читати... І ще дуже не сподобався переклад Соломії Павличко. Хоч я сам добре володію українською мовою, та все ж таких словечок зустрів, що спочатку я сидів над словником, а потім все це набридло, і просто намагався здогадатись по тексту, що то значить. Таке відчуття, що вона сама їх вигадала. Переклад Соломії Павличко мовою Соломії Павличко. Жах! Я уявляю як це дітям читати. Взагалі не годиться. Для дітей вона не годиться. Тому через ці фактори ставлю - 4/5.