Отже, що ми в підсумку маємо? А маємо ми живий і динамічний текст, який легко читається, про двох львівських хлопців, які старанно шукають пригод на свої зад... голови) і успішно їх знаходять! загалом текст дуже кінематографічний, Львів уявляється і переживається так, ніби сам катаєшся з Максом, розвозячи пакунки у дивні місця для дивних адресатів. Львів сучасний, із сучасними елементами життя його мешканців: скажений автотрафік на вузьких вулицях, кіберспорт, біткоїни, нібитомажори, розбірки, закладки etc. Прочитала за кілька годин, післясмак у книжки - як у спекотного літа, коли й самій хочеться кудись дременути і щось вичудити (з розумом, звісно). Так, роман не претендує на високу полицю, але він точно місцями повчальний, і точно вас розважить, ну і, можливо, багато хто згадає схожі ситуації з власного життя і схожих до персонажів людей, з якими стовідсотково стикалися.

Бачила по відгуках, що цей роман часто порівнювали з фільмами Гая Річі, тільки в сучасному Львові. Ну, щось справді в цьому є - текст вийшов дуже "кіношним". Але мені ця історія більше нагадала "Юпак" Сайгона - схожі вайби, тільки про молодих львівських чуваків. Ну, непогано написано - цікаві персонажі й прикольні діалоги. Давно хотілося почитати таку пригодницьку історію в більш сучасному знайомому сетигну, на відміну від інших текстів, де переважно про 90ті і 00ві.

«Вітер у голові» Олега Краюхіна для мене — це історія про молоду людину, яка живе ніби без чіткого напрямку. Головний герой багато думає, сумнівається, кидається між бажаннями, роботою, людьми, але не знаходить внутрішнього спокою. У сюжеті немає різких подій — більше повсякденного життя, розмов, внутрішніх монологів. Книга показує стан, коли в голові хаос і не розумієш, куди рухатись далі. Читати варто, якщо близькі теми розгубленості й пошуку себе. Ідея й настрій цікаві, є впізнавані моменти, але сюжету бракує чіткості й динаміки. Книга більше про стан, ніж про події, тому зайде не всім.