Приходить час, і починаєш розуміти, що лише Природа може творити нову природу.

«Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки – смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба – і будуть нам ліки. Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево? Поміч Матері-природи – у виправленні і випрямленні нашої малої, людської природи. Тому що нинішня хвороба – це вчорашнє порушення законів природи».

Так казав Андрій Ворон, чоловік великого вродженого обдарування, підсиленого світотворчим вишколом і терпінням серця. Його називали знатником, візіонером, карпатським Сократом, Вічником і Світованом. Може тому, що за свої сто чотири роки він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Довелося йому, як кресалу об трут, обтертися об різні народи, аби від кожного потягнути по нитці знань і досвідчення.