«ВАЛІС» — найзагадковіший і найметафізичніший роман Діка. Це текст-одкровення, текст-сповідь. Тут автор майже не ховається за вигаданими масками: головний герой — його альтер его. Роман поєднує гностицизм, теологію, параною й наукову фантастику в дивовижний, іноді хаотичний, але щирий потік. Читати «ВАЛІС» — означає зануритися в лабіринт свідомості. Тут багато філософських роздумів, але вони не холодні — вони пульсують особистим болем. Дік досліджує природу Бога, інформації, реальності. Це складний текст, але надзвичайно сміливий. Він не прагне подобатися — він прагне зрозуміти. «ВАЛІС» — це фантастика як містичний досвід, як спроба прорватися крізь тканину світу й побачити щось більше.

Якщо ви шукаєте книгу з чітким сюжетом, логічними поясненнями й фіналом, який все розставляє по поличках - "ВАЛІС" вас розчарує. Це не роман у звичному сенсі, а радше містичний щоденник, філософський трактат і сповідь людини, яка пережила "контакт" з чимось вищим (чи то Бог, чи інопланетянин, чи галюцинація). Головний герой (він же Філіп Дік, він же Хорславер Фат) отримує "рожевий промінь" інформації - спалахи знань про справжню природу реальності, гностицизм, приховану історію світу й прихід Спасителя. Книга - це потік свідомості: теорії про Римську імперію, яка досі править, синопсиси ненаписаних романів, діалоги з друзями, роздуми про божевілля й одкровення. Багато хто (і я розумію чому) кидає її на півдорозі - вона здається дивною, хаотичною, незрозумілою. Немає чіткої лінії, тільки фрагменти, алюзії, повторення. Дік не намагається переконати тебе в своїй правоті - він просто вивалює все, що в нього в голові, без фільтрів. Але саме ця дивність і робить книгу особливою. Якщо дати їй шанс і читати не як фантастику, а як свідчення людини на межі - вона починає працювати. Ти відчуваєш той самий розгублений захват, ту саму параною й ту саму надію на щось більше. Для мене це не "гарна" книга в класичному сенсі, але одна з тих, що залишають слід - бо показує, як геній намагається осмислити те, що не піддається осмисленню.

Це була передостання книга із марафону книжками Діка, на якій я зависнув на досить довгий час. Бо водночас я тоді не мав багато часу на читання, трішки перечитав і взагалі сім книг підряд шукати реальність це таки втомлює. Книга розповідає про Конолюба-Товстуна, який водночас є Діком, але там усе складно, тож будемо вважати, що вона розповідає про Конолюба-Товстуна. Загалом наш головний герой потертий життям, від нього пішла дружина, його син серйозно хворів і загалом він ще й колишній наркоман, що потрапив до психлікарні. І звісно що роблять такі чоловіки за 40? Правильно, впадають у релігію! Ото начитуються в інтернетах різних теорій змов про рептилоїдів з Нібіру, різних експертів, прадавніх богів і такого іншого і потім несуть оце все в маси. Але наш герой пішов далі і вирішив, що з ним контактував сам бог і він почав ледь не вигадувати свою власну релігію. Або почав вигадувати. Загалом усе дуже складно. Щоб зрозуміти, що воно таке, то це треба уявити, що ви берете все що тільки можете з усіх релігій світу, усіх філософів і взагалі і кидаєте в один чан, усе це мішаєте і починаєте вибирати фразу то тут, то там, аби воно все трималося купи і типу одне одного підтверджувало. Ото щось таке і виходить у нашого головного героя. Загалом ця книжка як американські гірки. Як тільки відбувається щось, то стає цікаво, а потім усе скочується в наркоманську релігію і стає нудно. Тому книга вийшла дуже специфічною і сподобається далеко не всім.