Не знаю, чому цю книгу охрестили посібником для дітей із виховання батьків, але це щось найкумедніше з прочитаного останнім часом. От ви знаєте, хто такі зоки? Ні? Я теж ні! Істоти. Якісь. Схожі на ненажерливі мішечки-з-під борошна, круп, цукру та солі, винятково солодкоїдні і винятково неслухняні, полюбляють мед, шоколад і цукор, на крайній випадок згодяться фрукти і все! Більше нічого не їдять. Тож рушієм усіх неймовірних пригод зоків стає голод, він, як відомо, не тітка. На які лише хитрощі не йдуть ці дивовижні істоти, щоб добратися до обожнюваного меду. З Бадою простіше, він нагадує бичка із змінними рогами. Але бички зазвичай вперті і злі, а Бада добродушний, хоч зоки інколи й змушують його понервувати. Знаєте, Бада мені нагадував батьків, інколи втомлених, інколи щасливих, інколи гордих за своїх дітей, а інколи готових роздерти їх на маленькі клапті, але завжди люблячих, всупереч усьому, що діти (читай зоки) роблять. І таки настає той день, коли діти (читай зоки) розуміють, що щось таки робили неправильно і намагаються стати кращими. А це ж круто, хіба ні? Читати цікаво, весело, ілюстрації чудові, просто кльовезні, зоки смішні, Бада щирий і щедрий. Радимо!