Концепція дуже цікава. Варнер — це шось. І саме через це я читатиму наступну частину, хоча стиль написання залишає бажати кращого, а друга частина значно просідає і в темпі, і в логіці, порівнянь з першою. Подивимося, шо воно буде далі.

Це було доволі дивно і разом з тим я не могла відірватися. Якимось дивним чином ця історія полонила мене. Дуже сподобалося як авторка передає ментальний стан головної героїні через цю купу доволі дивних метафор, як вони іноді хаотично скачуть одна від одної. І найцікавіше, що з кожною книгою ми спостерігаємо як це змінюється, що доволі круто. Ця книга змусить вас відчувати. Тут не стільки про події скільки про емоції та почуття. Я не можу сказати, що це щось виняткове, але воно не відпускає.

Я щиро вражена! Вражена тим, наскільки ця книга не відповідає очікуванням, коли берешся за дійсно (ДІЙСНО!) популярну серію. Історія поки не викликає захвату, дивитись на світ очима головної героїні нудно (бо їй немає що сказати), у любовну лінію не віриться, хімії між персонажами немає. І як вишенька на торті — стиль написання авторки. Таке враження, що деякі сцени писались в стані гарячки — їх опис уривчастий, незвʼязний, надмірно метаморфічний. Авторка не хоче щоб ви зрозуміли, що відбувається, вона хоче, щоб ви ВІДЧУВАЛИ! Але єдине, що відчувала я це розратування. Менше з тим, я спробую дати шанс другій частині. Маю надію, що перша книга стала «пробую пера». Як ні, що ж — певно ця серія просто не моє.