Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» — це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її — це три «жмутки» зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно. Долаючи власну душевну травму, І. Франко зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об’єктивізуватися від них.

Ліричні пісні «Зів’ялого листя» він сам назвав найсуб’єктивнішими з усіх, що з’явились у нас з часу автобіографічних поезій Т.Шевченка, але «найбільш об’єктивними у способі малювання складного людського чуття».

У збірці Івана Франка «Із днів журби» виникає мелодія Франкових п’яти мотивів — пристрасті кохання, розлуки, страждання, провини, таємниці.