Не секрет, що в Україні багато хороших поетів, сьогодні і пишу про одного такого, ну і про його збірку. «Зимовий Король» нова збірка поета і перекладача Остапа Сливинського, яка вийшла в 2018 року, й була названа найкращою збіркою поезій українського пен-клубу. Збірка має, як і нові вірші, так вже і раніше публіковані поезії. Виходячи з цього і збірку будемо розглядати по розділах. Перша третина збірки якраз і є новим віршами, котрі мають назву «Зимовий Король», і скажу чесно воно мені не зайшло, все здавалося абстрактним, незрозумілим, важким. Далі ідуть вірші, вже знайомі нам, спочатку вибране із збірки «Адам», котру признаюся, я планував прочитати, а тут сюрприз. І тут почало повертатись усвідомлення, чому Сливинського вважають одним з найкращих поетів, й розчарування почало зникати: «бо, лише швидко рухаючись, ти бачиш світло у темряві, і темряву у світлі,» Завершуються збірка вибраними віршами із книги «М’яч у пітьмі», котру я вже читав, тому був знайомий, але це лише переконало мене в тому, що книга варта уваги: «і коли я з ганьбою повернувся за парту, згадалося Твоє Оте єдине речення: «Щоб не хвилюватися, я уявляла людей деревами» Єво я перестав Відгукуватися на Власне ім’я.». Геніально.

На жаль ніяк не можу собі уявити, яким побачать наступні покоління поета Остапа Сливинського. Таке буває, з людьми більш шляхетними, інтелігентними, які не бажають, чи то не вміють говорити з народними масами. Які і в побуті говорять тихо й роздумливо, не шукають хайпу не лізуть у суперечки, знають собі ціну. Таке часто буває, що такі люди ходять незнаними, доки їхні менш талановиті, та більш "народні" й активні колеги набувають загальнонаціональної слави. Сливинський пише для тих, хто здатний дослухатися і до інших, і до себе самого. Його поезія камерна і інтимна, вона буде найцінніша для тих, хто розуміє мову поезії взагалі і зможе відчути мову саме його поезії. Це вірші для тих, хто розділяє з поетом певні життєві цінності. І звичайно ж це поезія для естетів та інтелектуалів, тобто для суспільної меншості, яка у безладі масової культури шукає собі повітря та неба. Сливинський пише абсолютно сучасні вірші без історичних екскурсів та ідеологічних забарвлень, без внутрішньої боротьби, чи полеміки з кимось із опонентів, скоріше це така екзистенційна свідомість.

Вся сучасна українська поезія має величезний недолік - вона видається маленькими накладами, які розходячись не лишають по собі сліду і це дуже і дуже прикро. На наше читацьке щастя, це видання як виявилося містить в собі не тільки нову збірку, в якій кількадесят віршів, але й перевидання двох попередніх, тобто майже увесь поетичний доробок пана Остапа. Якщо Ви ніколи не чули імені Сливинського і анічогісінько не в курсі who is whо в сучасній українській поезії, я раджу Вам придбати цю книжку. Якщо Ви певні, що українська поезія може існувати лише у рамках шевченківських ямбів, я раджу Вам придбати цю книжку. Якщо Ви не читали української поезії після шістдесятників, тоді його естетика буде для Вас трохи незвична, надто наближена до прямої мови, ледь не до прози, але варто перебороти в собі світоглядні стереотипи і тоді вас чекатиме диво - цілий світ тонкої інтелектуальної лірики. Жадан і Сливинський, як два полюси у сучасній українській поезії, яка досить довго зналася як "молода". Десь з позиції першого покоління поетів часів Незалежності - таких, як Андрухович, Забужко, Москалець, Ірванець, тощо, воно то й справді, що "молода". Та, чесно кажучи, Жадан вже давно не парубок, і Сливинський зрілого віку професор, дослідник і викладач польської літератури, і їх поколінню вже два, чи три нових "молодих поколінь" наступає на п'яти. Отже, Жадан і Сливинський - це ключові представники зрілого покоління наших поетів. Сливинський уособлює західну урбаністичну поетичну традицію, він стриманий, схильний до монологу, до прямої мови, поезії добутої з виру життя. Жадан східний поет-урбаніст, він весь час бореться, весь час кричить до когось, хоче викричати з себе раба, вирвати свій власний голос з хору інертних пролетарських мас з ретроградним мисленням. В будь якому разі, Сливинського треба читати, одного Жадана замало, щоб мати уявлення про те, яким бачать світ сучасні українські поети.