У великому місті можна сховатися від кого завгодно, але тільки не від себе.

Ліза оточила себе позитивними людьми й гарними речами, одягнула посмішку та навіть упевнила себе, що у неї все добре. Але невідпущений старий біль накрив ніби хвиля, зруйнувавши картинку ідеального життя. Зовні щаслива й незалежна, всередині вона досі лишалася маленькою дівчинкою, яка росла без батька, в бідності й спробах довести собі та світу, що нічим не гірша за інших. Давня рана досі боліла, отруюючи життя. Тож постав вибір. Далі ховатися від минулого, сподіваючись, що черговий шторм не потопить назавжди? Чи визнати, що проблема потребує розв’язання, а серце – змін?