Про Анатолія Кичинського я дізналась не так давно, про що дещо шкодую. У шкільну програму, коли я навчалась, його твори не входили. А в університеті він «пройшов» достатньо непомітно, не дивлячись на значимість, достатньо вагомий внесок в українську літературу. Дійсно, то є людина з великої літери. Він і поет, і письменник, і вчитель, і кореспондент, і перекладач, і художник, ба навіть автор популярних пісень. Уявляєте, скільки талантів закладено в одній людині! Неймовірно. Я обожнюю видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА і завжди з нетерпінням очікую презентації нових їхніх книг. Завдяки цьому, до речі, й відбулась моя зустріч зі збіркою Кичинського «Жива і скошена тече в мені трава». Чому зробила вибір саме на цій збірці? По-перше, мене заінтригувала назва. Завжди захоплювалась людьми, які так майстерно можуть поєднувати прості слова, генеруючи щось більше - фразу, що потім цілком може стати крилатою. В одному лише реченні автор вживає до «трави» антоніми «жива»/«скошена», а також метафору «тече» (адже трава рідного херсонського краю, немов кров тече в його жилах). По-друге, блакитний колір обкладинки. Як на мене, він володіє неймовірною силою: щось обіцяє, несе своєрідну інтригу, готує читача то емоційного читання, дарує непередаване перше враження. Звісно ж, позитивне. До речі, в тему: нещодавно десь прочитала, що саме блакитний є кольором спокою, фізичного й розумового розслаблення. Вважаю, саме таке поєднання вкрай важливе для сприйняття поетичної збірки. По-третє, сподобалось оформлення. От береш у руки цю книгу і розумієш, що її хочеться читати, а не відкласти на потім. Щільна обкладинка, білі сторінки. Шрифт приємний, букви зрозумілі. Коротше кажучи, все як треба. А щодо наповнення, то, звичайно ж, воно вражаюче. У збірку увійшли найкращі вірші Кичинського за 25 років. Не буду говорити багато про те, який вірш і про що. Скажу лиш, що читати похапцем її не варто. Бо тут кожна поезія - це окрема історія, своєрідна вибухова атмосфера, яку варто неодноразово переосмислювати. Помітно, що автор черпає натхнення саме із життя свого народу, рідного краю. А ще - маминої пісні та народної мудрості. Вірші пана Анатолія мають високу патріотичність: навчають поважати та любити свою Батьківщину, не цуратися власного роду, бути чуйним, добрим та толерантним. Особливо актуальні речі, як для сьогодні. Тому не рекомендувати дану збірку я не маю ніякого права. Побільше б таких авторів, як Кичинський, яким особисто від мене - слава та пошана!