Бувають книжки, які не просто читають, а проживають і зберігають, як частинку пам'яті.

Збірка поезій Олени Степаненко «Жінка падає у вогонь» фіксує мить, коли звичний час зникає, а відстань починає вимірюватися вибухами ракет. Це відвертий, пронизливий літопис розірваних на скалки сердець, написаний між Бучею і Гостомелем. Це історія кожної українки, яка сьогодні змушена «надягати зранку тіло, наче чуже пальто…», але продовжує невидимою і непохитною рукою тримати смерть за ланцюг. Авторка майстерно проводить читача випаленими сучасною війною просторами і в кожному рядку — від замовлянь Божого гніву до тихих розмов із Ним і котом на колінах — пульсує дика, первісна жага до життя. Це поезія квантових маків на мінних полях нашого сьогодення. Смілива, заземлена, парадоксально красива. Книжка, яку захочеться обійняти і яку не зможеш забути.