Як каже авторка, у книзі - 95 відсотків реалій й документалістики (до найдрібніших деталей) і 5 відсотків письменницької вигадки. У «Жінці можна довіряти» багато автобіографічного, а також реальних історій людей, які погодилися стати героями літературного твору. Щоправда, деякі імена змінено: зокрема, знаменитий український композитор Володимир Івасюк, історію якого знайдемо в романі, став Володимиром Панасюком. У романі якнайточніше відтворені маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: намагання знищити все національне українське; низький рівень життя усіх; принизливе співіснування в комуналках з одним туалетом, де все чути; труси, розвішані на спільній кухні; жахлива їжа в їдальнях; відсутність багатьох товарів в крамницях і продаж з-під поли; тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ. “Але чому? Чому він почуває себе таким випотрошеним? ... ніхто на нього не підвищував голос. Не погрожував. Його не допитували під протокол. Власне, вони мало що говорили взагалі. Лише збентежили. Посіяли сумнів. Роздряпали спокій”. Оце “роздряпали спокій” — найголовніше. Коли після зустрічі з цими людьми ти вже не можеш жити спокійно. Ніколи. “Є багато речей і подій на світі, які ми впродовж тривалого часу заштовхуємо в пам’ять чи підсвідомість, як обвитий ганчір’ям і підпалений факел в осине гніздо, намагаючись за допомогою диму викурити жалючу ораву з-під стріхи. Ці речі, події чи почуття можуть бути не неприємними і не злочинними, не мати особливої ваги чи значення для когось іншого, вони давно втратили актуальність чи гостроту, та їхня вага чи, власне, вплив на особистість залишаються впродовж часу однозначно травматичними. Неправда, що людину формують винятково дитячі травми. Будь-яка моральна чи прирівняна до неї травма запускає свої щупальця углиб свідомості, а може й крові, чи навіть генів не менш агресивно, ніж проростають метастази раку, повільно й методично знищуючи живий організм — аж до його омертвіння”. Методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами. Насправді, книжка залишає післясмак безвиході. Серед нас — повно зрадників, завербованих агентів, що тепер працюють на ФСБ. “Так буває у стосунках з людьми — нібито знаєш людину, вона тобі — прочитана книжка, а потім раптово тебе стинає параліч від якоїсь одної-однісінької її дії чи вчинку, на який ти не сподівався би навіть у жахливому сні. І ти розумієш, що справжню суть людини неможливо знати ніколи".