Читала цю книгу,тільки в іншому оформлені.Історична повість,яка наповнена почуттями різного характеру,в ній описується біль українців за свої землі,як вони захищали свої території, як об'єднувались у громади, охороняли. В усі часи були захисники, були і зрадники. Великій відчай наповнив серце дівчини, яка дізналась, що таким зрадником є її батько,боярин, який служив і підкорювався війську Чінгісхана. Батька цієї дівчини не хвилювала доля України, йому насамперед важніше була слава, так важлива, що душу за неї продав і поплатився... Велике кохання молодих людей стала величною силою у боротьбі за своє, за рідне: за території, за землі. Ця книжка не залишила мене байдужою. Іван Франко-український письменник, патріот свого краю. Йому було важко писати українською мовою, багато зусиль довелось прикласти для вивчення української мови, так, як на Галичині українська мова не була досконалою. І.Франко написав цю книгу з великою любов'ю до всього українського народу. Вважаю необхідним діткам у школі прочитати цю книгу, вона повчальна.

Якщо б не зовнішнє незалежне оцінювання,книгу б я й до рук не брала. Але я так її і не дочитала. Жив собі старий та мудрий Захар Беркут, вся громада його поважала та прислухалась до нього. Події відбуваються на Тухольщині. Громади там тоді були дружні і завжди разом, і, якщо так можна було б мовити, за своїх горою! Був у Захара син Максим Беркут. Одного разу відправив він свого сина з боярином Тугаром Вовком і його дочкою Мирославою на полювання. Так вже вийшло, що потрапила Мирослава у пастку і , здавалось начебто, ось-ось роздере її ведмідь, та аж тут Максим прийшов на допомогу. За свою доньку, Тугар хотів віддячити Максимові, бо дочка у нього одна, більш рідніших од неї немає. Ну Беркут і мовив, що хоче дочку його собі за дружину. Тугар розлютився і сказав, що за звичайного мужика свою боярську дочку не віддасть. А Тугара на ці землі запросив князь. Звісно, що Тугар, як боярин, відмовився від правил громади, бешкетував, дерева у лісу Тухольському рубав ,і людей мирних Тухольських вбивав. Зібралася громада і прийнято було рішення, щодо вигнання з цих земель Тугара Вовка, а як ні, то будуть хату його руйнувати...А потім ще й з'являються монголи. На тому моменті, як Тугара почали виганяти і детальні образи всього цього бою я не витримала.

Це чудова історична повість з тонкою любовною лінією про боротьбу народу проти поневолювачів (боярів, монголо-татарів) і про вибір, який робить кожен. У далекому селі Тухля, десь у Карпатських горах, тихо-мирно жили собі люди. Життя їхнє не було безхмарним, але загалом вони ним були задоволені. Аж поки одного разу не з'явився у їхніх краях боярин Тугар Вовк, якому князь подарував ці землі. І прийшов перший завойовних на землі Тухольські. Не надто родючі, не ідеальні, а таки ж свої, споконвічні. Землі, які мешканці десятиліттями боронили від напастів і князя в очі не бачили, раптом перестали бути їхніми. І може вжилися б якось, та Тугар Вовк гонору мав багато і пихи проти простого народу. Тож довелося гнати його поганою мітлою геть. Паралельно розкривається історія Максима (сина Захара Беркута - головного радника Тухольців) і його кохання до Мирослави, дочки боярина. Мирослава, то окрема тема: такою не покомандуєш! Не встигли боярина прогнати, як інша напасть йде: монголо-татарське військо, яке хоче швидко через гори перейти. І ніби лиха мало, Тугар Вовк - зрадницько допомагає воєначальникам монголів і розповідає про швидкий шлях, який проходить прямо через Тухлю (і простолюдинам помститься і новій владі догодить). Так прийшов другий завойовник на землі Тухольські. Раджу прочитати і дізнатися, чим завершиться це протистояння. І про пророчі слова Беркута не забувати.