Інколи мені здається, що я – маленька дівчинка у величезній ауди- торії, і хоча Лектора не бачу, та чітко чую Його голос, і беру до рук папір та ручку…

О, ні, я не приписую собі якогось особливого дару чи таланту, а завжди всім кажу, що, насправді, не пишу – а лише записую те, що надиктовує мені Незримий Лектор, котрий і править усім цим балом під йменням «Поезія». Ба! То навіть не вірші – а, напевно, стан душі Великого Оратора, котрому я одвічна раба…

Спасибі, що маю можливість чути!.