«Men and women are different. We have different hormones and different sexual organs and different biological abilities – women can have babies, men cannot. Men have more testosterone and are, in general, physically stronger than women. There are slightly more women than men in the world – 52 percent of the world’s population is female­ but most of the positions of power and prestige are occupied by men.» Чімаманда Нґозі Адічі – феміністська письменниця родом з Нігерії. Спочатку писала вірші, п’єси та романи, але найбільшу популярність їй принесли виступи на TED та збірка оповідань “We should all be feminist”. У цій збірці авторка піднімає гостре питання, яке є надзвичайно популярним та важливим у 21 столітті: «Хто ж такі феміністки та навіщо їм відстоювати свої права?» Ви точно задавалися цим питання раз вас зацікавила ця книга. «Так у жінок є права, що їм ще потрібно?» - запитаєте ви. Але чи насправді жінки мають рівні права з чоловіками? • «In the US, a man and a woman are doing the same job, with the same qualifications, and the man is paid more because he is a man» - «У США чоловік та жінка, які мають однакову посаду та кваліфікацію, мають різні зарплати. Чоловіку платять більше, бо він – чоловік» • «Each time I walk into a Nigerian restaurant with a man, the waiter greets the man and ignores me. The waiters are products of a society that has taught them that men are more important than women» - «Кожного разу як я заходжу до нігерійського ресторану з чоловіком, офіціант вітається з чоловіком, але ігнорує мене. Просто офіціанти є членами суспільства, яких навчили, що чоловік є більш важливим, аніж жінка» У світі немає суспільства, де представники обох статей мали б однакові права. І це все – наслідки минулого, коли жінки були власністю чоловіків і не мали право на вираження власних думок та почуттів. Можливо ви подумаєте, що в Україні з рівністю все добре і нам не потрібно боротися. А чи правда це? З самого дитинства рідні навчали дівчаток рости слухняними, вчити готувати та поратися по дому, щоб у майбутньому чоловіку не було б соромно за свою дружину. Дівчатка мали б все життя займатися дітьми та допомагати чоловіку розслабитися після «важкого» робочого дня, взявши на себе всю частину роботи по дому. А у відповідь не отримували б ні слова вдячності, ні поваги, бо чоловік вдома голова, адже він заробляє гроші! Мене дуже гнітить вся ця ситуація, бо мене виховували так само. Як можна добровільно погоджуватися на таке «рабство»? Чи не краще було вчити дівчат грамотності, закликати їх отримати вищу освіту та знайти високооплачувану роботу, щоб вони самі заробляли на своє життя та були незалежними? Як ви можете побачити, книга закликає на такі роздуми і я дуже рада, що її прочитала. Впевнена, що у майбутньому авторка напише книгу, де більш розгорнуто пояснюватиметься поняття «фемінізму» та «боротьбу за права жінок».