У п’єсі Жоеля Поммера «Возз’єднання двох Корей» немає класичних структурних частин: вступу, кульмінації, розв’язки. Кожна сцена — окрема оповідь, радше окрема світлина з потоку життя, підсвічена автором і перекладена мовою театру. Часом у сценах бере участь кілька персонажів — але всюди головною темою є розуміння любові: від буфонадного до піднесеного. Автор не робить висновків, не моралізує, він пропонує нам «вихоплені» з соціального чи внутрішнього життя нариси, а далі це вже наша справа — відчути, проаналізувати, замислитися.

Незвична і неформатна п’єса примушує зайвий раз подумати над головними питаннями життя.