Поетична збірка "Волокнисті сонця" (1968) є найоб’ємнішою і, напевне, "найважчою" збіркою віршів у творчості Пауля Целана. Це засвідчила також сучасна йому літературна критика, яка після її появи виявилася доволі безпорадною й відреагувала такими паролями, як "суб’єктивна зашифрованість", "езотерична таємна мова", "суцільний герметизм" тощо. Тут знайшли своє вираження Целанові пошуки абсолютного вірша в особливо екстремальній формі, але, можливо, на цьому шляху він і справді проник до незвіданих сфер мови й крайніх меж поетичного промовляння, які для нас тільки жевріють у недосяжній далині. У своїй образній щільності й лаконізмі це вже поетична мова майбутнього.