Перед нами — правдива, чесна і багато в чім незвична для читача книга, бо замислювалася вона автором як своєрідна українська Книга буття. Книга про долю поколінь, які стали творцями і жертвами незнаного досі в історії за його масштабами і глибиною соціального досліду.

В епічному романі «Листя землі», що здобув Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка (1992), немає готових відповідей на болючі запитання, немає й звичного для нас викладу історичних подій, оскільки його розраховано на читача, обізнаного з перебігом вітчизняної історії за останні сто років. Кращі сторінки книги — це діалог митця з вічністю, з Богом і — з часом, неповторним, невмирущим. Проте в романі є тернистий шлях народу впродовж трагічних десятиліть аж до великої біди нашої — Чорнобиля, є сходження народу крутими параболами історії до духовного, соціального, національного прозріння.