Ця книга змусила мене читати до третьої ночі (а я так-то жайворонок) і тепер я хочу про неї покричати. Коротко про сюжет, перш ніж перейти до моїх емоцій: є всесвіт, у якому є менші світи світів — грані. Фай — гг — перевозить контрабанду між чотирма людськими гранями. Вона Voilwalker, тобто може бачити завіси, що ведуть на осколки. Осколки ж з'єднують грані у безмежній чорній безодні, тобто слугують такими собі мостами. Гранями Сезонів правлять даєарі — безмертні хижаки, які їдять, власне, людей. І так вже сталося, що Фай не зовсім свідомо провезла бомбу в столицю, тим самим випадково допомігши скинути місцевого лорда. І фіг би з ним — Фай ненавидить і безможно боїться даєарі, але фортуна повернулася до неї іншим боком. Її готують в жертву. Потім тудим-сюдим і вона допомагає поверженому Анталу —лорду даєарі — назад відвоювати свої землі. Здається нічого особливого, так? Ну, ви маєте рацію. Сюжетно це звичайне роментезі, яке не здивує вас нічим кардинально новим. Але, on a deeper level, це було прекрасно. Мені сподобалося, як старано авторка продумувала світ, мотивацію та героїв. У ній видно науковицю, що знається на екосистемах і видах. Бо, не бажаючи навмисно придратися, я б не знайшла в книзі дурного чи нелогічного. (Але якщо придивитися, то є огріхи) Але поговорімо про емоції, які викликала в мене ця книга. Початок був повільним, а потім я вже хихотіла, як першокурсниця, поки мої пальці на ногах підгиналися від задоволення. Вибачте, але в мене розблоковані нові кінки. Ця котяча поведінка Антала, його м'якість, але при цьому їхня вічна боротьба на рівних з Фай? Це дуже смачно. Мені надзвичайно сподобалося слідкувати за героїнею і усвідомлювати її силу не тільки у браваді та надмірному нахабстві, а деінде ще у її рішеннях та пережитих почуттях. Мені сподобалося, що тут немає всесильного мачомена, як от Ксейден, Хоук чи Різенд. Антал — хижак, з кігтями, зубами та телепортацією, але в той же час він не найсильніший звір на плато. Він програє, він шукає допомоги, він буває м'яким. Якщо вже бути максимально відвертою (а я завжди така) мені подекули було навіть замало стрижня, замало сили в Анталі й забагато у Фай. Неодноразово писала дівчатам, що якщо хтось ще раз образить мого монстра, я їм всім дупи надеру. Як і в Жарі, іноді мені здавалося надмірним те, наскіки вона сміливіша за нього. І що він без неї не здатен виграти бій. Вона завжди завдавали нищівних ударів, і була вся така badass, коли він здебільшого вигрібав, або ж уступав суперникам. Це, напевно, єдине, за що я зняла б пів бала. У деяких сценах не вистачало його люті. Однак, авторка присвятила багато часу описам іншої сили. Сили, що криється у вмінні довіряти, у вмінні бути слабким і щирим. Тут дуже гарно розкрито емоційно переживання старих помилок та болей, шукання прощення за завдані страждання, страхи та обов'язки. (Я собі навіть 1 чи 2 цитати виділила, ви уявляєте?) Ну й взаємодія та словесні битви героїв, їхні змагання за вершість, у яких перемагає кожен, поступовий розвиток стосунків та "приручення одне одного"...🥵 По-перше, я це люблю, по-друге, це гаряче, по-третє, ні я не буду звертатися до психіатра, бо мені таке подобається. І знаєте, хоча я все одно можу знайти до чого прикопатися, як от зникла на пів книги антагоністка чи її "ну просто погана сука" персоналіті, я не буду, бо всі інші ключові персонажі розкриті непогано. Хтось краще, хтось гірше, але вони не просто фікуси на тлі цьомчиків основної пари, як то часто буває. До речі, якщо вам у якийсь момент здасться, що ви вже знаєте, чим закінчиться книга... ну, це нормально. Я теж бачила розв'язку, однак, це не завадило насолодитися емоціями пройденого шляху. Це все ж таки роментезі. Це не детектив. Підсумовуючи все, книга мені сподобалася. Але, беручи її до рук, розумійте, що це гарно написане роментезі, а не погано написаний епік і, можливо, буде вам щастя. А ще це серія😔