Про дітей війни. Більшість без батьків. Практично ні в кого нема хати. В головного героя (Павла), від імені якого іде розповідь, хата згоріла. Як німці бомбардували село, то хата зайнялася. Велика кімната згоріла. Лишилася одна кімнатка. Ну і про їхні прості повоєнні радощі. Павла не хочуть взяти в училище. Бо він ще малий. А, можливість попасти в училище – це, що найважливіше – цілих 700 грам хліба пайка в день. Для тих голодних років то вже багато. Батько загинув на фронті. Матері нема. Живе з тіткою Ялосоветою – то вона за батька за місяць від війни пішла. Ото і все що в них є – то одне в одного. Та і то – Павло ще десь щасливий. Бо в його групі в училищі більшість взагалі дитбудинківські. Але Павла не займають – тут діє своя сирітська солідарність. І ці всі прості радощі прописані дуже яскраво. Тут навіть не плач – швидше десь і радість – життя іде, і ці всі мінімальні радощі – лишня пайка хліба, випало десь навіть не півпорції супу лишніх – то вже радість. Дитинство і є дитинство. Таке вже випало.

Григір Тютюнник відомий всім нам ще зі школи. "Климко", "Вогник далеко в степу", "Три зозулі з поклоном" читали, мабуть, всі, хто захоплюється українською літературою та літературою взагалі. Ця книга потрапила мені до рук невипадково, оскільки давно хотів прочитати Тютюнника. Ні разу не пожалкував, дуже чудова книга про життя, вічні цінності, взаємовідносини між людьми. Написана простою та зрозумілою мовою, читається дуже легко. Персонажі - звичайні люди, в характерах та поведінці яких можна легко розпізнати своїх знайомих, сусідів. Тютюнник писав про те, що бачив, знав та відчував. А як відомо, реальні спостереження - найкращі для опису, бо в них легко вбачається те, що нас оточує. Книга містить декілька розповідей та оповідань, які знайдуть своє місце в серці кожного читача, незважаючи на вік. Доля всіх героїв припала на післявоєнні роки. Тому книга може вважатися невеликим літературним екскурсом в минуле. Книга може навчити багатьом речам, яких, здається, ми не помічаємо в житті. Розповіді вчать прекрасному, показують, що дитинство - це найкращий час для того, щоб бути наївним та безтурботним, молодість - час великих можливостей, а старість - час спокою та великих роздумів.