Есе Вірджинії Вулф «Власний простір» (“A Room of One’s Own”) – класика феміністичної літератури. Написана у 1929 році, праця письменниці осмислює місце жінки у суспільстві та її роль у художній творчості. Розмірковуючи на тему «жінка й література», В. Вулф приходить до усвідомлення, що жінки були і залишаються соціально та економічно залежними від чоловіків, відтак, враженими в правах. Попри те, що «вони з давніх-давен були маяками у творах усіх поетів» (Вулф, с. 41), вони були жінками в літературі, а не її творцями. Неможливість здобути освіту та перепони патріархатного суспільства «закривали» жіноцтву шлях в літературу. Розмірковуючи про літературні твори Джейн Остін, Шарлотти Бронте, Крістіни Розетті, письменниця ставить питання: «Чому одна стать процвітає, а друга бідує?», «Який вплив має бідність на літературу?», «Які умови необхідні для творчості?», «Чому Джорж Еліот, Керер Белл, Жорж Санд намагалися приховатися під чоловічими іменами?» Вірджинія Вулф вважає, що жінці потрібна своя власна кімната, яка відкриє можливості для творчої реалізації та подолання підлеглого становища. Своя кімната, власний простір стають метафорами інтелектуальної та творчої свободи, а головною ідеєю твору є гендерна рівність.

Якось Вірджинію Вулф попросили підготувати лекцію на тему жінок у літературі. Вона почала збирати матеріали для неї, багато розмірковуючи на тему. З цього зрештою і постала ця невеличка, але важлива книжечка. Чому ми знаємо так мало жінок-літераторок, які творили до XX-ого століття? А до XVIII-ого століття фактично не знаємо жодної? Вірджинія Вулф, розглядаючи здебільшого приклади своїх землячок-британок, роздумує про те, які ж умови повинна мати жінка, щоб написати хоч якусь, а тим паче хорошу книжку. Висновок, якого вона доходить, здавалося б, простий і очевидний: власний простір. Тобто власну кімнату, особистий час, гроші, щоб задовольняти свої базові потреби. Лише за таких умов у жінки буде можливість сісти і писати. На жаль, на протязі століть більшість, коли не всі, жінки не мали такої розкоші. Уже хрестоматійним є приклад "сестри Шекспіра": пані Вулф робить висновок, що, якби Шекспір народився жінкою, то за такого ж обдарування і таких же умов, він не мав би можливості творити і залишився б хіба крапкою у книзі історії. Таким чином есей про жінок-письменниць набуває феміністичного посилу. Минуло майже сто років від дати публікації "Власного простору" і у наш час жінки пишуть не менше і не гірше, ніж чоловіки, здобувають найпрестижніші премії, їхні книги продаються великими накладами. У своєму есеї Вірджинія Вулф висловлює сподіванку на те, що колись так і буде, приємно бачити, що вона не помилялася.