Напрочуд смачна та цікава книжка. І з точки зору сюжету, і з позиції смислового наповнення. Навіть у назву роману та розділи закладена цікава відсилка до новели "Коні не винні" Михайла Коцюбинського - така собі родзинка для уважного читача. Але ж і справді, у романі коні не винні. А винуваті люди, які доклали руку, аби розлучити двох закоханих - Марусю та Василя. Батько дівчини, Флор, видає її заміж за графа Ясенського. Але такий збіг обставин трапляється лише через те, що коні були посагом дівчини, а Ясенський хотів їх придбати. Отак і отримав, і коней, і молоду жінку, що змушена жити з нелюбом. Її коханий Василь шалено образився, поїхав з України та став цирковим артистом Сціпіоне Чінізеллі. Одружився теж без любові, і не раз шукав прихистку в інших жіночих обіймах. А далі химерні переплетіння долі ще не раз зводили закоханих, ніби перевіряючи міць їхніх почуттів. Роман написаний дуже атмосферно. Він до останньої крапки тримає у напрузі - настільки насичений подіями. Персонажі живі, мають свої переваги та вади, слабкі місця та спокуси. Мабуть, саме тому Василь не закохав мене, як читачку, у себе. Маруся тут, попри канони жанру, виступає як значно сильніша героїня. А от він, як на мене, надто швидко здавався. Книжка однозначно лишається на поличці, адже "Прекрасна епоха" у поєднанні з атмосферою затишного Ставища та цікавою біографією Марусі вкрали моє серденько. Щиро раджу!

Майстерний за формою, сюжетом, суттю і структурою твір. Найсильніший бік твору – це сюжет, складний і багатошаровий. Роман зображує нещасні любові на тлі історичних реалій протягом 15 років до І Світової війни. Місце дії – центральна Україна, Ставище. Історія про Попелюшку. Героїня опинилася між молотом і ковадлом, між неприйняттям польською шляхтою і примусом рідних. Так і не ставши володаркою свого життя, всю історію проживає як внутрішньо закріпачена жертва. Це дуже нагадує класичні тексти української літератури, описує колоніальну українську ментальність, вимоги тогочасної моралі. Вибори героїні жертовні і шляхетні водночас. Саме це так об’єктивно щодо того часу, але і робить твір не надто сучасним. Мова вишукана і добірна. Сюжет, хоч і динамічний за подіями, але читається дуже рівно. Деталі пропрацьовані ретельно. Це не просто любовний роман, чесні посилання до тогочасних реалій, зародження соціалістичної течії в Україні, описи архітектурної будови першого київського цирку, Терещінківської вулиці разом з навколишньою архітектурою, залізничного вокзалу – вартісні пропрацьовані деталі. Раджу любителям української класики.

На передньому плані в новому романі Тетяни Белімової історія кохання. Про це говориться в анотації, й обкладинка налаштовує на це. Проте не все так просто, як здається на перший погляд. Так, звісно, у романі передусім розказано любовну історію, із тих, що трапляються, можливо, раз на тисячі. Адже погодьтеся рідко яка жінка буде чекати свого умовного принца все життя. Іще додайте до цього те, що ця жінка, тобто головна героїня твору, приваблива й молода, що вона має певний соціальний статус, гроші і є володаркою ресторанного бізнесу, як би ми сказали сьогодні (насправді, йдеться про чайну на Київському тракті). Проте в літературі все можливо. Ми знаємо таких героїнь. Це й Пенелопа, і Сольвейг, і навіть Скарлетт О’Хара. Напевно, жінки уміють і можуть любити віддано і зберігати почуття протягом життя. От і Маруся в Белімової вийшла саме такою. Не менш цікавою лінією твору вийшла історія головного героя – Василя. Він ніби проживає кілька життів відразу. І за себе, і за кохану, яку залишив на Батьківщині й подався у широкий світ. Тут бачимо життя столичного Петербургу, цирк Сціпіоне Чінізеллі, де Василю судилося стати зіркою. Пізніше авторка переносить нас у рідний для неї Київ і тут зображає ще один цирк, Гіппопалас П’єра Крутікова. Цей цирк сьогодні вже не знайдеш на карті Києва, бо він був зруйнований під час другої світової. Тим цінніше прочитати про нього: «Гіппо-Палас» вразив Марусю своєю величною красою. Тисячі світильників, натерті до блиску сходи, покриті червоною доріжкою, купол, у якому лише блакить неба, незахмарена жодною тінню». Життя маленьких провінційних містечок в Україні початку ХХ ст., де євреї, поляки й українці жили у відносній злагоді (у романі згадано про перші єврейські погроми), передано дуже колоритно, з різними прислів’ями і приказками. Словом, роман «Винуваті люди» сподобається тим, хто любить читати романтичні історії у стилі ретро. Роман читається дуже легко, написаний по-простому, але яскраво. Можна прочитати за кілька вечорів.