У списку українських поетів-шістдесятників почесне місце посідає Іван Драч. Твори цього автора сповнені новаторських думок і оригінальних роздумів, що стосуються людського буття. Чи не найбільш відомим віршем даного поета є "Балада про соняшник", у якому йдеться про суть мистецтва та про роль поетичного слова в житті суспільства. За словами Івана Драча поезія є сонцем, завдяки якому стає можливим існування на землі, адже саме поезія створює духовне життя і торкається до людських сердець. Світ без поезії, на думку автора, став би холодним, темним і безчуйним, адже відбулося б справжнє духовне запустіння. "Балада про соняшник" - твір, у якому поєднується реальне і фантастичне: з сільським хлопчиком-соняшником сталося справжнє диво: він бігав, намагаючись випередити вітер, як усі діти, рвав груші в садку і купався неподалеку від млина, та раптом побачив сонце, яке їхало на велосипеді, і почав благати, щоб дивовижне світило взяло його покататися хоча б на рамі... Насправді, образи соняшника і сонця є алегоричними: сонце - це поезія, а соняшник - натхненний поет, який щиро захоплюється красою рідної землі. Іван Драч писав, що любить повертати людину до сонця, мистецтва, в казковий Храм Сонця. Отож, не дивно, що його поезія сповнена таких світлих сонячних мотивів, такої безмежної радості. Із творчістю цього поета варто познайомитися кожному українцю для того, щоб побачити ідеальний зразок модерної балади. Недаремно Микола Ткачук писав: "Іван Драч реформував жанр балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет".