Книга дає опис нашої реальності, і показує що з роками немає змін в війні та приводить паралелі, які читач може знайти зараз в сучасному світі читаючи цю книгу.

«Саме тому, що ми є людьми, завжди трапляються часи, коли ми мусимо зійтися у сутичці. Приводи для війн та засоби, якими вони ведуться, можуть змінюватися, але сама війна є одвічною формою життя, і вона завжди залишатиметься тією самою.» Юнґер - класик воєнної прози, бойовий офіцер, учасник Першої та Другої світових воєн. Ця книжка написана 1922 і є другою, наступною після найвідомішого щоденника «У сталевих грозах». Автор описує свій досвід справжньої війни - у холоді, голоді, бруді, страху, з відчуттям беззахисності та покинутості, там, де жодні яскраві заклики не діють, а є лише внутрішня ідея та сьогоднішній день. Книжка «кишенькова» за розміром і кількістю сторінок, проте прочитати її швидко не вдалось. Усе через болючу тему та стиль письма Юнґера. Крізь гори метафор, порівнянь і складних речень пробираєшся до важливих висновків і цікавих думок. Автор не належить до пацифістів, адже «справжні джерела війни вирують глибоко всередині нас, і всі ці мерзоти, які час від часу переповнюють світ, це лише відображення людської душі, яка проявляється у цих подіях». Війна є чимось більшим ніж сукупність сутичок і битв, вона живе і змінює усіх навколо. Яскраво описуючи свої переживання, Юнґер думає, що з них «за сотню років, певно, будуть сміятись, тоді, коли вже не буде жодних війн». Як же він помилився. Схоже, людська природа, найгірші прояви якої вдалось йому пізнати, залишається незмінною.