Вкотре "підкупило" формулювання "нариси ПРО письменників" та, як і у випадку з прочитанням О. Бойченка "Свої серед чужих" - зовсім не те, на що я сподівалася. Початок книги непоганий, мені навіть сподобався - аналіз письменників з доданням цікавих і нетривіальних фактів з їхньої біографії, але далі - клішована хвальба великих чи монотонні шкодування тих, кого в свій час зламала система радянської влади. Не можу зрозуміти літературної цінності у переписах трьох інтерв'ю з Степаном Процюком, де більшість питань на теми, що швидко втрачають актуальність або про те, як багато книг він написав. В одному з інтерв'ю чітко прозвучала фраза, що він шукає видавців для свого нового роману і я не можу зрозуміти, для чого це додавати в збірник есе про письменників і суспільство. Частина 2 - есе про суспільство - надто політизована і чітко вчуваються натяки на окремих чиновників. Автор постійно звертається до кількох цитат Стуса і Симоненка, та, по суті, піднімає ту ж тему в різних есе. Дві зірки - одну за справді якісне видання Дискурсуса - тверда обкладинка, зручний формат, цупкий папір приємного кольору, книжковий блок правильно прошитий - тому читати книгу було справді задоволенням (з технічного боку) і другу - за перші 5 есе, які дійсно виправдали моє очікування.

В сучасному світі симулякрів, соцмереж і сурогатів особливо стала цінувати справжнє, тобто оригінали. Збірка есе про письменників і суспільство "Відкинуті і воскреслі" Степана Процюка якраз така - це замальовки з життя і про життя хрестоматійних Персон в українській літературі, які мірялись не популярністю, а значущістю своєї постаті і своїм Талантом. Прочитала на одному подиху, тепер повертаюсь час від часу, читаю, де відкрию. Зачарувала соковита енергетична мова, красиві філігранні звороти, легкість, чіткість і стислість викладу і разом - глибокі теми, філософія буття, трагедія і тріумф, радість і сльози, любов до самозабуття і покинутість до самозречення - все як я люблю. Вразили самі історії - від таких відомих як про Симоненка чи Франка до менш відомих, але не менш талановитих - кожного заново відкрила для себе. Як Людину, як Талант, як Титана Духу, бо їх життя вражає великим служінням своєму покликанню - Літературі. Книжка надихає, дарує піднесення, вона світла і чиста, як Душі тих, про кого написана. Знаєте про що вона? Про сенс життя і про любов. Однозначно рекомендую!