Читав і думав — як таке взагалі могло бути. А потім нагадував собі: могло. Було. І це найстрашніше. «Відьми з Варде» Ані Бергман — дуже сильна книга. В основі — реальні події, і саме це не дає спокою ще довго після останньої сторінки. Авторка розповідає про жінок, яких боялись. Не тому що вони були небезпечні — а тому що були сильними, незалежними, незручними. І чоловіки, які не могли цю силу контролювати, знайшли єдиний спосіб з нею впоратись — знищити. Це книга про те, як страх породжує жорстокість. Про те, як система, збудована на контролі, ламає тих, хто не вписується в її рамки. І про те, що жінки попри все — виживали, трималися, не здавались. Читати було важко. Але потрібно. Якщо шукаєте книгу, яка змусить думати — ось вона. Варта уваги беззаперечно.

Я вже дуже давно мрію побувати в Норвегії, сподіваюсь, що мені вдасться) По сюжету - в Норвегії є острів Варде, куди, як на заслання, відправляють жінок, яких підозрюють у відьомстві, але на справді, туди засилають "не угодних", як от 1662 року заслали овдовілу жінку, яку запідозрили в романі з одруженим багатим чоловіком (а що їй лишалось, коли в неї діти помирали з голоду, а чоловіка і сина забрало море). Донька цієї жінки, разом з подругою, матір якої взагалі вбили за підозрою у відьомстві, намагаються врятувати жінку від смерті. Випробування, що падають на плечі молодих дівчат, жахливі, і на що здатні жінки, коли стоїть питання виживання, "у часи, коли все проти них, вони відмовляються бути жертвами. Вони прагнуть справедливості. Їм лише потрібно проявити свою справжню сутність." Взагалі мене лякають ті часи, коли жінок просто за усмішку, за розум, чи не того кольору сукню, чи просто красу могли заклеймити відьмою і повісити чи спалити. При цьому чоловіки могли собі дозволити що завгодно робити, але винна буде точно жінка, навіть коли гвалтують жінку, - всеодно вона винна, значить спокусила. Ця книга пробуджувала в мені злість та ненависть через несправедливість та біль через те, що дійсно ці події мають місце в історії. Мене трохи бісила Анна Родіус, ніби і розумна жінка, а така наївна. В цій книжці важкі норвезькі імена, це як в тому відео-приколі, де на справді імена не читаєш, а проговорюєш якусь абракадабру про себе)) А ще багато незнайомих назв деталей одягу, страв, побуту та взуття, мені не вдалось нічого з того запам'ятати, але атмосфера була чудово передана, в жаркі серпневі дні в мене були мурахи по шкірі від оповіді. Мені сподобалось, рекомендую!

Книжка про жінок, яким не пощастило народитися в часи інквізиції, та в часи відношення до жінок, як до товару. Місцями прям дуже затягнута, особливо коли йде мова про роздуми Анни Родіус, дуже жорстока (декілька раз відкладала її), разом з тим, показує, що таке дорослішання, материнство, дружба, перші почуття. По факту - книга описує силу жінок, яка проявляється у взаємопідтримці та солідарності, а не через ненависть до чоловіків та системи. Незалежно від становища, вони намагаються допомогти одна одній, навіть у безвихідній ситуації. Для мене дуже важко було читати описи насильства, тортур, катування, згвалтування неповнолітньої, жорстокість (про це нема в жодному описі). В цілому намішано і фентезі (криси та буря), і історично (допити і тортури), і промови дівчини про фемінізм - взагалі каша. Історія закінчується трагічно майже для всіх героїнь, не варто очікувати рожевого кінця, його не буде. Для мене це книга на один раз, перечитувати точно не буду, емоційним читачкам - радити до прочитання точно не буду.