Найгірша книга серії, поки що. Спойлерів в цьому відгуку не буде. Перестрибування між персонажами і сценами може й працюють в кіно чи на екрані, проте в книзі викликало роздратування і заважало сприймати її як цілісне полотно. Останню третину дочитую зараз, і дуже важко слідкувати за цими всіма персонажами. Купа імен і персонажів, які раніше не були добре описані, або ж були описані дві книги тому тепер не викликають асоціацій. Дочитуватиму на інерції просто щоб закінчити це неподобство. Мова, радже мовлення персонажів геть однакове, немає ніякого різноманіття, немає особливих прикмет. За винятком рицарських "честю клянуся" і шепелявого бандита, проте цього мало. Можливо це через переклад, проте сумніваюся. Середина насичена подіями, цікаво читати. Далі за половину все сповільнюється, і кляті підкилимові розмови залазять під шкіру і стають нестепними. Як на мене – дуже затягнуто.

Панові Анджею напевне дуже кортіло якнайшвидше завершити саґу про Відьмака, оскільки фінал історії написаний в кращих традиціях «Ігор престолів»…УВАГА! СПОЙЛЕРИ! Навіщо було тягнути лінію Кагіра так довго, пов‘язувати його з Цірі снами, щоб його призначення полягало лише у тому, щоб померти за три хвилини від меча Бонгарта, якого потім перемагає сама ж Цірі??? В чому тоді полягає призначення Цірілли? Яка доля інших героїв? Куди потрапили Ґеральт та Йеннефер? Весь фінал скомканий, пережований, та виплюнутий, а читачі мають його проковтнути і захоплюватись. Мабуть письменник після численних таких рецензій зрозумів це і написав восьму книгу, котра не пов‘язана із сагою. Залишається неприємний післясмак після прочитання «Володарки Озера»…

Анджей Сапковський - один із найкращих письменників у всьому світі. Він подарував нам цю прекрасну, ведичну історію про Відьмака Геральта, Чародійку Йенефер та Відьмачку Цірі. Ти відчуваєш усю величність цього світу з кожним прочитаним рядком, кожним словом. Нехай, світ і вигаданий, але він резонує з сучасним життям. Ті самі - політичні ігри, долі країн у війнах - нелюдських, непотрібних.... Навіть расизм проступає дуже чітко - те як поводяться люди з іншими расами, навіть просто з тими, хто хоч чимось відрізняється. Геральт усе ще у пошуках Цірі. Вона ж у свою чергу намагається вирватися з Вежі Ластівки. Потім вона стрибає поміж світами, відчайдушно намагаючись відшукати його та Йенефер. Йенефер потрапляє у лапи Вільгефорца - чаклуна, який не зупиниться ні перед чим, аби тільки Цірі була у нього в руках... Тим часом у далекому майбутньому, де історія про відьмака, зеленооку відьмачку на чародійку - вже стала лише легендою, прикрашеною до непізнаванності, є та, хто допоможе Ціріллі знайти правильний шлях - Німуе - сама Володарка Озера! Неймовірний, болючий фінал грандіозної історії..... І чи фінал це....????