Просто дуже затягнута книга. На 60% вже є основна розв'язка, але залишається ще майже пів книги не про що. А кінець - автор так і не наважився прямо все роз'яснити.

Розпочавши читати історію хочеться взнати її кінець. І коли ти його прочитав, то залишається осад в душі і образа на автора, таке враження, або він втомився уже писати, або сам собі суперечить. Весь цикл головним персонажем був... ні не Геральд, а Цирі. За нею було цікавіше спостерігати, і її було більше, як не прикро. Але найгірше образливо навіть не суперечливий характер чи дії Відьмака, автор сам суперечить його природі, так як фінальне рішення Емгира. Ну як так? Так не буває в житті, цього не повинно було статися в книзі , не хочу спойлер писати, але сама сіль, драма всього циклу була просто знищене вчинком Емгира. Навіщо з головного поганця робити чутливого персонажа, якій нарешті усвідомив свої дії чи не занадто пізно для цього? Напевно у автора не вистачило чи то сил, чи то фантазії на якесь логічне завершення історії. Та й про подальше життя Цирі нічого не сказано, нормально не роз’яснено про її призначення, та й у фанатів залишились питання чи живий Геральд чи ні. Ну то й таке.

Це момент настав, і мені вдалося прочитати сьому книгу з циклу про Відьмака, яка все ж таки не стала завершальною книгою циклу. Читаючи попередні книги часто ловив себе на думці, що автор перестав любити свого головного героя, адже Відьмак дуже мало з’являвся на сторінках книги, на перше місце вийшла його вихованка Цірі. Сапковський у цій книзі багато розповідає про створений ним світ Геральта, і саме тому у книзі багато другорядних персонажів, завдання яких повніше показати відьмацьку цивілізацію. Автор багато уваги приділяє опису особливостей політичного устрою та географічним описам. Проте у фіналі головні герої, без яких цей цикл був би неможливим Геральт, Йенефер та Цірі все ж таки зустрічаються, і я думаю заради цього варто було перетерпіти цей том через відсутність яскравих бійок та перемог над чудовиськами.