Друга частина однієї з найбільш популярних книжок про Відьмака Анджея Сапковського теж складається з шести окремих історій. Проте тут уже починаються цікавіші пригоди - ми починаємо більше розуміти почуття головного героя, більше занурюємося у цей казковий, фантастичний світ, де не все так гладко і де діють свої писані і неписані закони. А заодно починаємо розуміти що ж таке призначення. Власне останні дві розповіді й розповідають нам про маленьку Цірі і про її зв'язок із Геральдом. І як вперта доля намагається звести їх разом, незважаючи на втручання інших і нехіть самого Відьмака. Розповіді на відміну від першої частини більш пов'язані між собою змістом та героями. Ми починаємо помалу входити в основу життя Геральда, його вчинків, його подвигів та його думок. Постаючи щораз перед новими випробуваннями Геральд постійно показує свою незламність та непорушність. Незважаючи на таке страшне покликання, як Відьмак, він чи не найбільш розважливий та людяний серед інших. Саме через це його і поважають чарівні істоти. Відтак основний лейтмотив книжки - доля і чи можна від неї втекти.

У "Мечі призначення" Ґеральт зображений абсолютно з іншого боку, ніж у першій книзі. Тут і далі продовжуються не зовсім пов'язані оповідки про героя, але певна сюжетна лінія вимальовується. Виявляється Ґеральт не безжальний вбивця, має свій кодекс та не вбиває істот, які мають хоча б якийсь натяк на інтелект. Та й взагалі, варто задуматися хто тут ще загрозливіший — безневинний дракон, який захищає своє дитя, чи людина, яка ладна вбити іншу істоту ради грошей. Сапковський нарешті привідкриває завісу щодо минулого відьмака, зокрема його походження. Сподобалася любовна лінія. Та й взагалі персонаж Йеннефер досить цікавий та захоплюючий. Про цю жінку хочеться дізнатися значно більше, ніж описує Сапковський. Не скажу, що відчула якусь глибоку симпатію до героя чи до самого світу, але відкрита кінцівка явно змушує мене продовжити читати інші книги циклу.

Обкладинка в стилі першої частини, і це добре, що зберігається послідовність, але не змінює того факту, що вона мені не подобається. Папір нормальний. Мапа світу все та сама. Переклад на рівні першої частини. Вичитано так само недбало, купа друкарських чортиків. Ще й перекладач з редактором постійно плутають їх / їхній. Це друга збірка оповідань про Ґеральта з Рівії. Як я і передбачав минулого разу, виділені мною оповідання таки стали фундаментом для подальших історій. "Межа можливого" розповідає про примирення Ґеральта на Йенніфер, а "Крихта льоду" краще розкриває цих двох персонажів та їхні специфічні стосунки. "Вічний вогонь" піднімає тему інших розумних рас та ставлення до них. Далі на сцені з'являється Любисток (хоча, правду кажучи, він присутній майже всюди). Схоже для нього Ґеральт це такий собі колодязь із якого можна черпати сюжети для своїх історій. Особливо добре його розкрили у "Трішки жертовності", де нам показали, що він не такий однобокий, як може здатися. "Меч призначення", як можна було здогадатися із назви, продовжує тему призначення, як я і пророкував після прочитання першої збірки. А "Щось більше" чудово підсумовує обидві збірки та заповнює деякі прогалини між історіями. Загалом я би хотів сказати, що ця збірка значно краще написана аніж попередня. Як у плані якості тексту, який тепер дуже легко читається, більше не відчувається незграбність із першої збірки. Так і в плані самих історій. Хоч вони й так чи інакше позичають щось із різноманітних казок і легенд, та проте це вже не переосмислення старих історій, як було в першій збірці, а цілком самостійні та цілісні сюжети, що зрештою складаються, як той пазл, в єдину картину (у першій же збірці цю роль так-сяк виконувала маленька історія "Голос розуму" поділена на шматки). Як я вже згадував було приділено більше часу персонажам, тож тепер вони краще розкриті, ніж це було у першій збірці, те саме стосується і світу, ну і куди ж без нього, концепцію призначення тут теж не обділили увагою. Ще мені дуже сподобалося як автор назвою оповідань робив ключову фразу, яку потім цікаво обігрував у самому оповіданні. Ще хотів би сказати, що існує "Дорога, з якої немає вороття", це коротенька розповідь про батьків Ґеральта. КСД схоже не видавало, але є старий переклад від Всесвіту. Отож як підсумок скажу, що друга книга мені сподобалася навіть більше за першу і я з радістю продовжу читати цю чудову історію.