Так, у цій частині історії, усім героям доведеться пройти "хрещення вогнем". Геральт насилу оклигавши у лісі дріад - Брокілоні, після злощасних подій на острові Танедд, їде з своїм вірним другом - трубадуром Любистком, та лучницею Мільвою на пошуки Цірі. Так, як остання почала з'являтися йому у снах. І не самих добрих..... Тому занепокоєний Геральт виїжджає з Брокілону, скриплячи серцем - бере з собою компанію. Так, як кожен з нас, хто читав книги, знає, який він товариський, то ми можемо тільки здогадуватися - на скільки "радий" він цьому був... Цірілла у свою чергу - продовжує подорожувати з своїми новими "друзяками" - розбійницькою бандою, що зветься - "Щури". Думаючи, що всі покинули її пошуки, і тим самим, покинули її напризволяще - дівчині починає подобатися вільне, розбійницьке життя. Вона дістає задоволення у їхніх нападах, і так званих "веселощах". Тим часом - на шляху Геральта, трапляється - Кагір Аеп Келлах - той самий воїн з чорним пір'ям на шоломі, що снився Цірі у її кошмарах, та з яким вони вже зустрічалися раніше - на Танедді. Кагір, всіма правдами і неправдами, усе ж стає черговим компаньйоном Геральта у пошуках Цірі. Новий знайомий - Золтан Хівай, який стане одним з найкращих друзів Відьмака. Та його гострий на язик - папуга Фельдмаршал Дуда... Але, на мою думку - окраса даної книги, і всіх, що йдуть далі - це звісно ж - вампір Еміель Регіс Рогеллек Терзіефф-Годфрой, який спочатку, дуже вдало маскується під простого травника. Чудова книга, де веселощі перетинаються з справжніми трагедіями у житті усіх героїв книги, без винятку. Як і всі книги Сапковського - дуже життєва, повна науки для усіх поколінь...

Четверта книга циклу "Час погорди" була майже повністю присвячена Цирі. П"ята ж, "Хрещення вогнем" -- розповідає, що була з Геральтом у цей час. Тож, після заколоту на Танедді, Геральт опинився в Брокілоні з переламаними кістками і без відьмачого меча. Дріади його вилікували, однак вони змогли загоїти лише тілесні рани, щодо душевних їхня магія безсила. Геральт не може сидіти на місці, чуючи звідусіль, мовляв, Цирі потрапила до ворожого Нільфгаарду, і вирушає на її пошуки і порятунок. З ним вирушає доволі дивна компанія людей (і не тільки) більшість з яких Геральт ніколи не бачив раніше, але вони так само палають його метою і прагнуть віднайти Цирі. Цій дивній команді доведеться пройти крізь землі, охоплені війною, побачити звірства так званих армій, які насправді є лише мародерами і гвалтівниками, хоч і прикриваються благородними гербами. Звісно, Геральт не зможе стояти осторонь. Вони зануряться у саме пекло війни, а Геральт, о диво, буде битися пліч-о-пліч з нільфгаардцем і вампіром, а в результаті навіть отримає лицарський титул (що стане довічним приводом для кпинів Любистка). Їхня дорога сповнена небезпек, вони не знають точно, куди їм йти, але всі відчувають, що слідами Цирі йде смерть і її треба рятувати. П"ята книга -- певно, одна з найкривавіших книг циклу. Захопливий сюжет тут переплітається з жахом війни, з темрявою, яка живе в людях, коли дозволено все. Майстерне описання батальних сцен, від яких волосся стає дибки. Усім любителям героїчного фентезі обов"язково до прочитання!

Серія не зраджує собі (що добре) і продовжує рекламувати гру на обкладинках (що мені не подобається). Папір усе ще нормальної якості. Оформлення повернулося до того як відбулися зміни (тепер знову розриви в розділах відмежовуються за допомогою "***") і це добре. Мапа присутня, також є список книг серії, з якого зрозуміло порядок читання. А от змісту все ще нема і це трішки незручно. Перекладено і вичитано так само як і раніше. Хоча переклад непоганий, але деякі стилістичні моменти мене все ще продовжують дратувати (от складно використовувати борошно замість муки?). Вичитано недбало. Ще хотів би додати попередження. Не читайте короткий опис ззаду книжки, я випадково потрапив у цей капкан. Там у одному абзаці розкривається увесь сюжет книги. От нащо таке робити? Я, пишучи свої думки щодо книг, стараюся якомога менше розкривати сюжет, але тут буквально розказано все... Тож я попередив. Загалом історія продовжується на тому моменті, коли Ґеральт, зализавши рани після невдалої бійки, кидається у вир подій у спробі віднайти Цірі. Робить він це необдумано, бо і лікування ледь-ледь завершене і він ще відчуває наслідки травм, і навколо вирує війна, що не надто допомагає пошукам. Я би сказав, що ці його дії відчайдушні, бо він просто не знає що робити і тому намагається хоч чимось себе зайняти. Загалом цю книгу для мене врятував фінал (ні, вона не погана, просто для мене виявилася слабшою за попередні), бо після того як у третій книзі, хоч сюжет і просувався поволі, але нам дуже багато розповіли про світ, а в четвертій ще й додали масштабу та дії, у п'ятій все навпаки стало дуже локальним. По-суті тут є три сюжетні лінії. У першій Ґеральт без якогось притомного плану просто подорожує країною під час війни, шукаючи пригод на своє гузно. Суть усього цього зводиться до зміни поглядів Ґеральта на життя і формуванні класичної групи шукачів пригод (лучниця, воїн, цілитель, бард ну і наш відьмак). І ця сюжетна лінія займає десь 3/4 книги. У другій нам розповідають про магічок, що вирішити заснувати таємну організацію, по-суті, панування магії над світом. У третій лінії нам дуже поверхнево розповідають про нове життя Цірі. Тож у підсумку маємо майже всю книжку про безцільні (ну гаразд, спроби розшукати Цірі) блукання Ґеральта, аби він дорогою зібрав команду шукачів пригод. І хоча самі блукання були цікавими, та все ж після попередніх книжок воно вийшло надто локальним і сконцентрованим на одній особі. Але, як я вже казав, фінал зміг виправити моє враження, він справді вийшов вдалим. Автор усе ще обігрує назву книги в самому тексті. Цікаво чи робитиме він це якось із Вежою ластівки? Бо мені складно уявити це наразі. Ну і на сам кінець хочу додати ще трішки роздумів. Оскільки цей переклад коментований, то в кінці маємо різні цікавинки та думки перекладача. Як там було зазначено, хоч світ Відьмака здебільшого середньовіччя, та все ж не чисте, а з вкрапленнями деяких речей із ранніх чи пізніших часів нашого світу (деякі ну зовсім сучасні, зазвичай такі речі зустрічаються серед магів. Особливо добре видно коли вони обговорювали гени королівських родин). До цього можу додати, що самі відьмаки особисто для мене це немов "фентезійне вкраплення" в досить реалістичну картинку. Я маю на увазі, що сам світ доволі схожий на наше середньовіччя, але відьмаки це немов вкраплення із того, що ми звикли бачити у середньостатистичному фентезі (могутні воїни одинаки, носять мечі виключно на спині, б'ються з великою кількістю різноманітних обертів та трюків). Тобто з одного боку ми маємо історичну реалістичність, а з іншого спеціально додану фентезійність. Принаймні я так це сприймаю. Загалом книга мені сподобалася і я продовжу далі читати, бо все ж цікаво чим усе це закінчиться.