Четверта частина знаменитої саги про відьмака Геральда із Рівії «Час Погорди» польського письменника Анджея Сапковського. Романи про відьмака - це роман-фентезі, проте роман, який своєю особливою манерою та стилем письма, гумором, непересічними персонажами полонить не лише всю увагу читача, але торкається також і душі. Зараз, коли я вже прочитала половину саги я розумію, чому книги про Геральда такі шалено популярні у всьому світі. Хоча мій улюблений персонаж, це безперечно бард Любисток. Сюжет переказувати не буду. Описи сцен сюжету, як і завжди, гарні та захопливі. Часом виникає плутанина із великою кількістю персонажів, які з’являються у творі ненадовго і потім назавжди зникають. Основна сюжетна лінія та головні герої неначе відходять на другий план. Проте саме четверта частина видалася мені напруженою. Подій дуже багато, вони змінюють одна одну дуже швидко і часто просто не встигаєш зрозуміти хто є хто. Також мені були не дуже цікавими описи політичних подій, які автор свідомо вплітає у сюжет для кращого розуміння твору та подальшого розгортання сюжету.

Четверта книга Анджея Сапковського "Відьмак. Час Погорди заворожує своєю багатогранністю та різноманіттям світу Геральта. У книзі до найменших деталей змальовані королівства, їх правителі, політичні суперечки, інтриги та війни. У цій мішанині замахів, провокацій та політичної боротьби назріває величезний конфлікт. Зрозуміло, що Геральт та Цірі продовжують свою подорож, випробовуються перешкодами та спокусами, що постають на їхньому шляху. Все важче стає опиратися хаосу та ненависті, що все поглинає, тому книга вражає неочікуваними сюжетними поворотами та відчайдушними діями героїв. У цій частині починаєш розуміти, що це більше не казка з іграми, жартами, бездумними вбивствами, добром та злом. Це жорстокий магічний світ, де немає однозначності, який наповнений проблемами та випробуваннями, що дуже схожі на ті, що існують у нашому, реальному. Можливо, трохи складно було слідкувати за великою кількістю королівств та політичними іграми їх володарів, проте поступово втягуєшся і все стає зрозумілими. Четверта частина дає відповіді на багато запитань про долю Геральта, Цірі..., проте разом з тим створює чималу кількість інших, на які з нетерпінням хочеться знайти відповіді у наступних книгах про відьмака.

Представьте себе термометр, который поместили над пылающим костром. Разогретая ртуть очень быстро поползет вверх, а в высшей точке, точке кипения, когда уже некуда деваться, она лопнет, разорвав градусник ко всем чертям. То же самое и с книгой пана Анджея Сапковского "Час презрения". Предыдущие части саги усиленно гнали ртуть внимания читателя вверх, подогревали его интерес и разгоняли кровь в замершем от напряжения сердце. В этой книге происходит взрыв. Тот самый, когда все нити повествования стягиваются в одну точку, а потом их разбрасывает ударной волной сюжета в разные стороны. Вот и получается, что все, что было раньше - прелюдия к главному событию, главному "взрыву" всей серии. Как долго собиравшаяся гроза обрушивается на землю проливным ливнем, так в фэнтезийном мире Сапковского вспыхивает война, затронувшая так или иначе все королевства континента, и так происходит в сюжете раскол в магическом сообществе. И эти события просто разметали главных героев, кардинально изменив и их судьбы, и их личности. Геральт из Ривии, княжна Цирилла, чародейка Йенниффер - они никогда уже не будут прежними