Друга книга трилогії про Томаса Кромвеля - і, мабуть, найсильніша. 1535-1536 роки: Кромвель на піку влади, Анна Болейн вагітніє, але втрачає дитину, король починає дивитися на Джейн Сеймур. Кромвель, щоб втриматися, вирішує позбутися Анни - звинувачення в зраді, інцесті, чаклунстві. Суд, тортури, страти - все швидко й невідворотно. Мантел показує Кромвеля зсередини: він розумний, безжалісний, але втомлений, з привидами минулого (Волсі, Мор). Він маніпулює, але й сам стає жертвою системи, яку створив. Атмосфера двору Генріха - задушлива: страх, підлабузництво, постійна загроза падіння. Мені дуже сподобалося, як Мантел малює падіння Анни - не як лиходійки, а як жінки, яка програла гру. Страта - одна з найсильніших сцен у літературі: холодна, точна, без мелодрами. Кромвель виграє, але ти відчуваєш - це піррова перемога. Книга динамічніша за першу: інтриги швидші, ставки вищі, емоції сильніші.