Ця збірка повістей та оповідань Миколи Васильовича Гоголя, для мене особлива тим, що до неї входить, моя найулюбленіша повість цього містичного письменника – «Ніч перед Різдвом». Ще з дитинства, коли я вперше побачив екранізацію радянських часів, вона чомусь припала мені до душі. Не знаю, що саме зіграло – казкова атмосфера, народні колядки та гуляння, які мені як і кожному українцю, дуже близькі, але, з тих часів, як я побачив фільм, я намагаюся періодично його переглядати – звичайно напередодні Різдва. І до сих пір, він не став, мені менше подобатися. З плином часу, я відкрив для себе творчість Гоголя, і однією із перших повістей, які я прочитав, звичайно ж, була повість про пригоди бідного, але хороброго і закоханого коваля Вакули – і все одно, вона залишилася у мене, номером один у письменника. Взагалі, Гоголь дуже майстерно зображував українську культуру та міфологію, життя простого українського села, але на мою думку, саме у цій повісті, в плані зображення національної культури українців, їх вірувань, звичок та святкувань, він перевершив сам себе. Ця книга і справді, пронизана чарівним духом різдвяної казки, насичена великою кількістю колоритних персонажів, де котрий по своєму цікавий та самобутній, і як би мене запитали, – який же, мій найулюбленіший персонаж, – я б не зміг відповісти. В залежності від мого віку, у мене і змінювалися улюблені персонажі цієї повісті – від козацького характерника Пацюка, який чарівним способом їв вареники, до кмітливого і винахідливого коваля Вакули, який ніде не пропаде, і навіть самого чорта, змусить йому допомагати. Ще однією причиною, по якій ця повість, заслужила мою любов, є те, що в ній письменник поєднав відразу кілька жанрів, – а я, дуже люблю як книги, написані на зламі кількох жанрів, так і фільми, котрі теж поєднують у собі жанрову різноманітність. Роман, або фільм, який важко визначити, за якимось одним конкретним жанром – це однозначно моє, і напевно саме тому, мені так припала до душі «Ніч перед Різдвом». Адже, в ній є, як і містична історія, так і казкове фентезі, а якщо згадати, як до Солохи приходять різноманітні чоловічі персонажі, вона їх ховає, а в один момент, вони всі дізнаються один про одного, і намагаються виправдати своє перебування у гостях корисливої і велелюбної молодиці, то це, ще й відмінна ситуаційна комедія. Окрім того, не дивлячись на те, що в історії присутня, так звана "нечиста сила", історія все одно, сприймається якось теплою, душевною і доброю. Повість також, досить детально ілюструє українські різдвяні звичаї та традиції, які на сьогодні, в деякій мірі є забутими чи в силу часів, видозміненими. Отже, якщо ви хочете дізнатися, як саме святкували Різдво наші пращури, то ця повість, надасть вам таку можливість.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя – книга, що дуже колоритно описує українське село. Казковий світ українського села майстерно поєднується з побутом. Здається вже ніхто не дивується відьмам на мітлі, чудернацьким історіям та подіям, що розгортаються прямо на очах. А «Ніч перед Різдвом» взагалі дозволяє повірити у дива. Коли навколо віє віхола, завірюха збиває з ніг, а місяць майстерно викрадають, лише гаряче любляче серце може знайти дорогу до Петембургу та побувати у царському палаці, а потім повернутися до милої серцю Оксани. Чи трапляються ще коли такі дива як не в ніч перед Різдвом? Козак Чуб, Солоха, голова – образи, які запам’ятовуються своєю неповторністю і в той же час схожістю з колоритними українськими козаками та молодицями. Без них історія не була б такою повною та багатогранною. А сама Диканька ніколи б не привернула увагу пересічного читача до себе. Мені дуже подобається манера письма Миколи Гоголя. Він так просто і майстерно описує події, що мимоволі стаєш їх учасником.