Марія прокидається босоніж у тумані — і не пам'ятає, хто вона. Поруч лише дивний Птах, який каже: вона вже була тут. Не раз. І буде повертатися, доки не наважиться відчинити двері власної пам'яті — за якими чути дитячий сміх, гостріший за будь-який крик.

Це книга про горе матері, яка втратила дитину. Про біль, який або спалює дощенту, або стає силою. Про батьків, яким ми не встигаємо подякувати.

Художня оповідь тут чергується з філософськими роздумами автора — про горе, пам'ять, прощення і силу жити далі. Написана в найтяжчий для України час, ця історія проведе вас крізь темряву втрати — туди, де навіть після найглибшого горя ще можливо знову навчитися дихати.