У школі ця книга мені сподобалась, але перечитавши її зараз, я відкрила її зовсім по-новому. Глибока, мудра і дуже актуальна історія про справедливість, людяність і моральний вибір.

Дуже глибока та важлива книга, мені сподобалося в ній усе! Розповідь ведеться від імені дитини, тому читається надзвичайно легко, а безпосередні роздуми дівчинки часто викликали в мене посмішку)) ​Попри легкість викладу, авторка порушує серйозні теми: расизм, булінг, соціальна несправедливість та боротьба з ними. Окремо хочеться відзначити мудрість Атікуса та його підхід до виховання дітей — це справжній приклад для наслідування. Мені б дуже хотілося, щоб цю історію прочитало якнайбільше людей і кожен зміг зробити власні висновки. Це книга, яка робить нас кращими, вона вчить бути ЛЮДЬМИ.

Як тяжко підібрати слова, щоб охарактеризувати книгу, яка тобі справді дуже, ДУЖЕ сподобалася. Але я спробую. Вбити пересмішника – це історія, яка розповідається від імені дитини, яка поступово дорослішає, і описує своє життя, зовнішній світ і існуючі проблеми в чистоті дитячого серця. Тому це не тільки історія, яка висвітлює проблематику расової нетерпимості. Це книга про життя. Про людяність. Про те, що робить нас справжніми людьми. Це книга про батьківство. І в Атикуса дійсно є чому повчитися. Діти дивляться на те, що ти робиш, а не слухають того, що кажеш, тому важливо, щоб твої слова не розходилися з ділом. Він же завше був з іншими таким же, як і удома. Ця книга про дитинство. Справжнє, живе, коли в дива віриш щирим серцем. І кожен читач згадуватиме себе. Лише декілька цитат висловлювань Атикуса Фінча: «Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не навчишся розглядати інформацію під її кутом зору…». «Єдине, що не підлягає закону більшості – це власна совість». «Мужність – це коли знаєш, що програв свою справу, ще не розпочавши, але все одно берешся за неї».