В мене двоє дітей і до цього моменту я вважала, що прочитала вже достатньо книжок із психології і знаю все, що потрібно. Однак я помилялася. Авторка цієї книжки зуміла показати прогалини, те, на що я не звертала уваги, але ці аспекти дуже важливі. Я зрозуміла, що не раз використовувала позицію "уникнення", коли ми просто уникаємо з дітьми обговорювати певну тему. Дитина нічого не говорить - вона задоволена. Але насправді дуже важливо вислухати і прийняти те, що думає дитина, навіть якщо певна емоція нам не подобається. Радує те, що авторка ні в чому нас не звинувачує, дуже багато разів наголошує про те, що якщо ми колись і пропустили певні моменти, їх завжди можна надолужити. Можна багато зрозуміти про власну поведінку, проаналізувавши власне дитинство. Я про себе відкрила багато нового, власне, це усвідомлення - це вже половина шляху. Я знаю, чому поводжуся так чи інакше в певних ситуаціях, а отже можу на це впливати. Подобається, що у книзі розглядаються різні варіанти взаємодії - і коли батьки виховують дитину разом, і поодинці і що робити, коли доводиться працювати, а дитині приділяється надто мало часу. Отже, я дуже рекомендую всім, хто лише планує стати батьками, або вже ними є чи навіть тим, хто просто хоче проаналізувати власне дитинство і краще пізнати себе і власну поведінку у стосунках з іншими.

Як часто дорослі пояснюють поведінку дітей фразами, типу «у нього складний характер» або «ну нічого не можу з ним зробити», «він мене абсолютно не слухається». Завжди здається, що це дитина винна. Це вона складна, це вона не слухається, це її неможливо контролювати. Але ж насправді проблема не в дітях, проблема в дорослих. Це вина батьків, якщо вони не можуть достукатися до дитини і вона їх не слухається. Вина батьків, що вони не вміють поводитися з власними дітьми. Тому, хоч у мене ще немає своїх дітей, я часто читаю ось такі книги, щоб у майбутньому спілкування з дитиною (або дітьми) приносило нам обом лише задоволення від процесу. Адже проблема не лише в конкретній ситуації. Не можна сказати, що от день минув, дитина заспокоїлась – все, проблема вичерпана, можна жити далі. Конфлікти маленьких дітей (та й не маленьких теж) з батьками можуть стати для них психологічною травмою, яка переслідуватиме усе життя. Бути батьками – це відповідально. Цьому треба вчитися! Плюс конкретно цієї книги. Авторка – психотерапевт. Тобто, не лише «я так вважаю», вона нічого не каже голослівно. Є конкретні приклади. І, що мені дуже сподобалось, є конкретні вправи, поради, що робити на практиці, а не просто прочитав і забув. Мені здається, що після прочитання цієї книги я не буду допускати (або принаймні менше допускатиму) помилок у спілкуванні з моїми дітьми. І ще, треба якось заохотити моїх батьків почитати цю книгу. Хоч мені вже 23 рочки, але батьки і діти лишаються батьками і дітьми на все життя, у будь-якому віці)