Прочитала обидва романи із задоволенням, причому подвійним: отримала захопливу історію і приємну думку про те, що перспективних українських авторів, які пишуть цілком на світовому рівні добротної пригодницької літератури в жанрі фентезі, більшає. Що порадувало у романах: добре продуманий нелінійний магічний світ, де поряд із звичайними людьми проживають люди, наділені магією, або такі, хто вміє мати з нею справу: маги – маніпулюють енергіями, і ними ж живляться, «випиваючи» певні емоції з людей; алхіміки – оперують магічними силами, викреслюючи схеми і пентаграми; відьми – працюють із травами і зіллями. Ну і, звісно, класика: залежно від енергій, якими оперують, наділені магією можуть бути темними і світлими. Так, звісно, що змагаються і конкурують, куди ж без цього; конкурують як на щодень, так і з політичних приводів – мають свою магічну конгрегацію, де темні або світлі періодично отримують більшість. Залежить все від «Гри», що відбувається раз на покоління. Тут вам і давня магія, і непорушні правила (можна ж і не порушувати, можна обійти), інтриги, підступи, малоймовірні альянси, магічні бюрократи (де їх тільки немає), старі таємниці, дружба, романтичний інтерес (або декілька) і порятунок світу, як же інакше. Здавалося б, типовий «класичний канон» фентезі, але родзинка у тому, що авторка поєднує його із оригінальним стилем і таємний світ Львова і Праги реально захоплюють. В романі досить ґрунтовно виписаний магічний світ, складні баланси і взаємини як між полюсами, так і всередині обох спільнот. Дуже добре зроблена українська специфіка – не лише Львів упізнаваний (маги під час Гри активно нишпорять містом, бачимо різні райони, кав’ярні, квартири, занедбані парки і туристичні локації), а і мова – жива і яскрава. От мова порадувала особливо – авторка не лише добре володіє літературною, а і передає і навіть створює нюанси: у тексті впізнається магічний сленг (примовки, вигуки, ідіоми): «мене ж не люди виховували!» або «яке, вищі бороніть, прокляття?» – прямо розумієш, що це слівця і вирази магічної спільноти, використовуються поміж своїх. Колоритні діалектизми у відьом у замовляннях – от Карпати прямо чути, бо звідкіля б іще можуть бути родом наймогутніші зіллєварки? До речі, в Празі мені цього трохи не вистачало. Взагалі місто присутнє, я прямо зраділа на згадку про празьку Лоретту та її карильон (музичний інструмент, система дзвонів, яка щогодини виконує мелодію), але ж це Прага, тут можна було розвернутись ширше, тим більше, що кілька сюжетних ходів просто просили історично-архітектурних відступів. Як на мене, міські зарисовки дозволили б трохи пом’якшити стрімкість подій, бо інколи здавалось, що за біганиною героїв не встигаєш не те що попереживати за них, а і за сюжетом слідкувати. Зважаючи, що у героїв по два імені (людське та магічне) + скорочення та прізвиська, стрімкість подій інколи не залишала можливості навіть не «ужитися» з героями, особливо другорядними (а там важливі і колоритні образи), а й толком їх запам’ятати. Втім, я навіть не назвала б це недоліком, просто була б рада розтягнути задоволення. Якщо ж добра динаміка – це те, що ви любите у таких історіях, а також добре продуману інтригу і закручені таємниці, тісно переплетені і приправлені романтичною лінією та почуттям гумору, серія однозначно має вам сподобатись. О! і оформлення - це ж "Час фентезі" від "Асси", тож, як і слід було чекати - одне задоволення :)