Нехай не вводять нас усіх в оману відзнаки "лауреатства" цієї книги і напівмила-напівіронічна посмішка її "усезнаючого" автора... Книга здатна захопити тих, кому бракує протестного драйву й не вистачає сил, щоби творити коли не більш змістовні протестні акції, то якісь естетичні й довершені мистецькі спільнодії. Напевне, коли відповідати на запитання, "А чого ж бракує цьому текстові?" - найточнішим буде твердження на кшталт "спроби автора побути в шкірі іншого". Бо текст, і правда, хибує на одновимірність і єдиноможливість правди, котра з насвітлення й оповідок урбаністичних протестувальників постає виключно в ролі істини. А направду такою не є. Принаймні, не у всіх випадках і вимірах. Це чтиво не є ані ускладненим, ані заплутаним, ані химерним. Цілком можливо, що в підлітковому віці 11+ комусь воно вкаже шлях до пошуків власної життєвої мети й відстоювання власної думки. Проте бажано, щоб - не більше. Бо дітвацьке поклоніння такому текстові може скидатися на психологічну кризу трьох років, коли повсюдно - "Я сам!/Я сама!" і, звісно, "Не хочу!". Також здається, що настрої книги суголосні панічній дійсності "зрадофілів" та "всепропальників", коли сенс має виключно нівеляція, деструктив і руйнування. А вже що руйнувати - байдуже! Головне - вірити у світову змову, у правила своєї таємної групи і в те, що мусиш САМЕ тим правилам ПІДКОРЯТИСЯ. Якщо говорити про сам текст, то він, звісно, не безнадійний: освіта й журналістський досвід автора відіграють свої важливі ролі; проте чи то від завищених читацьких очікувань, чи то від виявлення позоставлених у тексті тут і там понять, котрі підмінюються, - про насолоду від читання не йтиметься. Цілком імовірно, що книга може читатися, як протестна інструкція, тільки подібне знання є найбільш плинним і нестійким...