Історії про книжки, картини, світлини, реліквії, а також про людей, що все те створювали – гарно вкладаються в авторський жанр маленької евристичної або мемуарної повісті, іноді доволі розлогої, часом радше евристичної новели, параболічної мініатюри чи лаконічної сильвети когось із улюблених митців і науковців. Есеїстичний стиль, дрібка ліричної іронії чи гумору, аналітика без «розумування» і любов без афектації виявилися оптимальними для розповіді про улюблені проєкти, дослідницькі сюжети, зустрічі, здобутки і неминучі, на жаль, утрати. Попри позірну мозаїчність і різноплановість цих оповідок та спогадів – цілісність книжки творять не лише стиль, інтонація, а й особливий контрапункт тематичних перегуків, наскрізних «культурних героїв» із їхніми неповторними обличчями, як-от Василь Стус або Лесь Курбас, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Роман Корогодський, Лесь Танюк. І звичайно ж – Володимир Свідзінський.