У монографії вперше в українській фольклористиці проаналізовано семантику персонажів українських народних чарівних казок Закарпаття у контексті психоаналізу. Розглянуто особливості об’єктивації архетипів «Аніма», «Анімус», «Самість», «Мудрий Старий (Стара)», «Дух», «Тінь» шляхом аналізу сюжетів. Герої трактуються як об’єктивовані архетипи колективного несвідомого, а сюжети казок — як метафоричні сценарії вікових ініціацій чоловіка (у «чоловічих» казках) або жінки (в «жіночих» казках). Із використанням положень психоаналізу З. Фройда та К.-Г. Юнга висвітлено історію людської душі, яка в чарівних казках прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів. Систему персонажів чарівних казок Закарпаття розглянуто як нерозривну єдність об’єктивованих архетипів, які у процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індивідуації людини, яка, долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.