Я давно уже хотіла прочитати цю п’єсу. Чомусь вона мене манила. Можливо, тому, що я маю ідею фікс подивитися серіал, знятий за мотивами цієї п’єси. І ось нарешті я це зробила. Проте захоплення не відчула. Взагалі не знаю як описати свої враження… Цікаво було б глянути на це все дійство в театрі. Мені сподобався стиль написання. Бо на відміну від інших творів Франка читалося легко. І атмосфера тих часів передана. І підлість людей залишилась незмінною. Це я про Настю. Бо спочатку у мене виникли хороші думки про неї, але потім все змінилося, коли вона й почала пліткувати про Анну… Мені шкода було Миколу бо жоден чоловік не заслуговує такого ставлення. Мені шкода було Анну, яку брати видали за нелюба і набрехали, що її коханий Михайло помер на війні. Мені спочатку було шкода і Михайла, бо видно, що він Анну кохає. Але він її ж і мучить. Навіщо було з’являтись в її житті? А якщо вже й з’явився, то чого було б не забрати Анну і не втекти кудись? Для чого ці цирки, ці знущання над Миколою, бо іншим це не назвеш. А фінал... Я без слів.. Заслужений от і все.. Тільки от Анни знову ж шкода...