«Убік» — це вибухова суміш філософії, абсурду й метафізичного трилера. Дік створює світ, у якому сама реальність розпадається, відступає назад у часі, перетворюється на карикатуру на себе. І посеред цього хаосу з’являється загадковий Убік — чи то продукт, чи то бог, чи то остання надія. Роман побудований як детектив без гарантії розв’язки: кожна відповідь лише множить запитання. Сила «Убіку» — у його параноїдальній атмосфері. Читач разом із героями втрачає ґрунт під ногами. Те, що здавалося стабільним, виявляється ілюзією. Але при цьому Дік не занурює текст у безнадію. Навпаки — у хаосі є дивна ніжність, прагнення до спасіння. Стиль легкий, іронічний, іноді навіть сатиричний. Це роман, який передбачив сучасну кризу довіри до реальності задовго до цифрової епохи. Він лякає, але водночас захоплює інтелектуальною сміливістю.

Світ, де телепати й прекогні шпигунають за конкурентами, а після смерті свідомість можна зберегти в "холодному морзі" - напівжитті, де померлі спілкуються з живими. Глен Ранситер керує компанією, яка блокує телепатів за допомогою "інерціалів". Джо Чіп - його найкращий працівник, вічно без грошей і з дверима холодильника, які вимагають монетку. Під час операції на Місяці все йде шкереберть - вибух, і команда Ранситера опиняється в дивному світі, де час тече назад: сигарети висихають, молоко скисає, гроші застарівають. Реальність деградує, і єдиний порятунок - загадковий спрей Убік, який обіцяє "захищати й відновлювати". Дік грає на повну: що таке реальність, коли вона розсипається? Хто живий, хто мертвий? Убік з'являється в різних формах - то як спрей, то як пиво, то як крем для гоління - з рекламою на початку кожного розділу, ніби з 1950-х. Це одночасно смішно й страшно, бо ти разом з Чіпом починаєш сумніватися в усьому. Роман короткий, динамічний, з постійними твістами - кожні кілька сторінок щось перевертається. Фінал типовий для Діка: відповіді немає, тільки ще більше параної.

Дизайн обкладинки для мене вийшов якимось "нейтральним". З одного боку сіра непоказна обкладинка, з іншого вона мене не дратує. Верстка та папір мені дуже подобаються, гарна якість. Перекладено і вичитано добре, тільки от повсюдно "приймати рішення" ну і ще декілька дрібничок. Книга розповідає про не надто віддалене майбутнє, яке для нас уже стало минулим. Взагалі в Діка є така проблема. Він майбутнє робить досить близьким і через це воно втрачає актуальність. Другою проблемою є засоби зв'язку. Він ніяк не може відійти від телефонних автоматів. Так от, у книзі йдеться про Джо Чипа, тестера з компанії "Ранситер і компаньйони", найбільшої у світі компанії з протидії псі. Одного разу Ранситер отримує велике замовлення і разом з одинадцятьма інерціалами та своїм найкращим тестром Джо відправляються на місяць... Отут уся історія і закручується. У цій книзі Дік майстерно грається із реальністю, що просто розчиняється на очах у головних героїв і в момент, коли ти вже вважаєш, що все ясно, раптово все закручується ще далі. Головний герой теж досить цікавий. Наскільки він професіонал своєї справи, настільки ж він і засранець (і ні, я не жартую). Діку вдається зберегти баланс, аби персонаж був цікавим і водночас не був ідеальним в усьому, я би радше сказав, що в нього більше негативних рис, але за рахунок цього видається справжнім і ще цікавішим. Крім ще декількох основних персонажів, більшість із одинадцяти інерціалів видаються масовкою, тож мені іноді складно було їх розрізняти. Але це мене не сильно засмутило, бо книга дуже динамічна, цікава, зі стрімким розвитком сюжету. А ще тут додався класичний гумор Діка, де він прокляті двері виносить на зовсім інший рівень. Загалом ця книга мені дуже сподобалася, вважаю її однієї з найцікавіших книжок Діка, що я вже встигнув прочитати.