Цікаве видання: це ще не зовсім книга, бо фото-орієнтована, але вже і не суто фотоальбом, адже крім знімків, маємо і чимало тексту та ще й мистецьку ранньо-постмодерну графіку. Автором є Дмитро Малаков - ветеран київського краєзнавства, і взагалі шляхетний та інтелігентний чоловік, старого гарту - таких тепер, як то кажуть, "не випускають". При цьому книга досконало вписується у модний протягом всіх 2010-х тренд ретровейву, совєтвейву і т.д. - лоуфайного романтизування радянської дійсності (з повним відкиданням політики, звісно що), який творили різного роду хіпстери, мілленіали і подібні "нові нові романтики" - саме тому і прижилась вже в культурному середовищі така фраза, що це - "ностальгія за тим, чого не пережив", чого не бачив. Адже для більшості таких митців радянщина зосталась у пам'яті максимум на рівні кількох абстрактних, але яскравих образів з самого раннього дитинства, і максимум десь з періоду "Перестройки" - якісь 1988-1991 роки, не далі. Відповідно, з цими образами вони і працюють (найяскравішим прикладом тут є музика, де sovietwave і народився як жанр - проекти типу Маяк, Электроника 302, vtoma... Тут же ж, у "тему" влився "ще довоєнний" дідусь 1930х років народження - що дивує і забавляє, але з іншого боку, хто, як не цей дідусь, і має право бути істинним, правдивим свідком тієї епохи - адже він її не те що пережив, а застав ті самі 1960-ті вже у зрілому віці, ну а маючи гнучкий ум інтелектуала та розвинену мистецьку уяву - зможе якнайдосконаліше враження тих часів передати. І, власне, передав - цим і є унікальний даний альбом. Шкода тільки, що він чорно-білий - у кольорі було б більш атмосферно, адже кольори тих часів (зокрема, специфічна картинка фотоплівок, etc.) є дуже характерними і впізнаваними. Але в любому разі хочеться подякувати київському маестро за цю роботу - таку уже, мабуть, лебедину пісню, бо цей альбом, як розуміємо, виданий посмертно (хоча автор ще жив і творив буквально аж донедавна, до 2019-го), рівно ж як і подякувати за весь його інший доробок - наскільки читав, він у нього поважний. До речі, про згадані вище ілюстрації - їх робив Георгій Малаков, це рідний брат Дмитра, і також "ветеран" свого мистецтва: саме тому ці шаржі-картинки, в характерному стилі ще дуже раннього, совкового постмодерну (як той же "Перець" і т.д, або обкладинки української радянської дитячої літератури, на кшталт творів легендарного Нестайка, з яким, до речі, Малаков і працював) дивляться так цілісно у поєднанні з всією решта естетикою книги. Радянська культура, здебільшого цензурована і примітивна, звісно, зовсім не є чимсь, що здатне надихати чи захоплювати - але власне у такій подачі, як тут, це є просто ідеальний зразок епохи: якщо комусь хочеться подивитись, "а як воно колись виглядало" - то ось, прошу, беріть в руки цей альбом.